Українсько-угорський компроміс: чого слід очікувати?

Після Різдва в українській пресі – цього разу на інформаційному порталі «Європейська правда» – тема українсько-угорських відносин залишається актуальною. Нижче подаємо неофіційну думку МЗС про те, яким чином можна було б уладнати суперечку між Києвом і Будапештом.

Чергові жести «доброї волі»

Уродженець Закарпаття Дмитро Тужанський, автор статті «Компроміс заради НАТО: що може змінити зустріч Зеленського та Орбана», відштовхуючись від новорічного привітання українського президента, яке вміщувало коротку фразу, сказану угорською мовою, детально аналізує його. За його словами, згадана промова зачепила за живе багатьох, схоже, що й угорського прем’єра Віктора Орбана особисто. Однак якщо в Україні це привітання спровокувало гострі дебати, то в Будапешті його сприйняли як жест для відновлення добросусідських відносин.

Як писала наша газета, у багатьох склалося враження, що Володимир Зеленський у своїй промові закликав громадян України поважати одне одного, незважаючи на всі відмінності між ними. А також підкреслив той факт, що в нашій державі живуть представники різних національностей та носії різних мов. Наприклад, згадав жителя Берегова, котрий, як він висловився угорською, «береже свою мову».

На цей жест уже 1 січня відреагував глава МЗС Угорщини Петер Сіярто такою заявою: «Ми вважаємо важливим і гарним жестом те, що президент України говорив угорською мовою у своєму новорічному привітанні. Сподіваємося, що його слова незабаром будуть підкріплені діями й український парламент внесе зміни до законів про освіту та використання мов меншин, повернувши закарпатським угорцям ті права, які були раніше відібрані». А також наголосив, що «угорський уряд готовий вести діалог на найвищому рівні та в майбутньому надавати всю необхідну допомогу для сприяння швидкому розвитку України».

Миттєва реакція, та ще й у незвично компліментарному стилі, Петера Сіярто є красномовним жестом, адже саме глава МЗС Угорщини (до слова, один із найближчих до Орбана політиків) з вересня 2017 року фактично очолює угорську дипломатичну війну проти України, пише Дмитро Тужанський і додає, що, на жаль, слова міністра через свята не потрапили в український інформаційний простір (можливо, більш реалістично буде сказати, що МЗС України, швидше за все, не захотіло відреагувати на повідомлення очільника угорської дипломації, і в підсумку воно залишилося без відповіді).

«Тому 9 січня на арену вийшов особисто Віктор Орбан, який сказав прямо: щоб змінити відносини з Україною, потрібна його зустріч із Зеленським», – продовжує журналіст «Європейської правди», посилаючись на сказане на пресконференції угорського уряду, яка відбулася 9 січня.

Незрозумілі, заплутані натяки

Автор статті нагадує: з моменту обрання Володимира Зеленського на посаду президента Орбан не приховував, що покладає на нього неабиякі сподівання, і зробив, на його думку, чимало жестів, аби привернути увагу українського глави держави, однак був розчарований, адже українська сторона не відреагувала на знаки з Угорщини, імовірно, через те, що «Київ не був готовий» внести зміни до ключових норм мовного та освітнього законів, а це принципово суперечить очікуванням Будапешта.

У подальшому «жести» обох сторін стали взагалі хаотичними: натяки на примирення чергувалися з ворожими діями. Кульмінацією стала вкрай брутальна виборча кампанія на Закарпатті, яка не тільки залишила угорську нацменшину без представництва в новій ВР, а й ледь не завершилася забороною в’їзду в Україну для одного з угорських високопосадовців.

Після тривалого пояснення предмета конфліктів та непростих відносин між двома країнами автор визнає: «Так, кожна зі сторін має підстави ображатися на дії іншої». Цілком зрозумілим є обурення Києва через те, що представник МЗС Левенте Мадяр поставив суперечку з Україною на один рівень з анексією Криму. Або злість Будапешта на тиск СБУ, котрий триває у зв’язку з дивною, штучною справою про «фінансування сепаратизму» проти фонду Егана Еде (через який угорський уряд з 2016 року видає гранти закарпатським угорцям, однак наразі цей процес фактично заблоковано).

Конфлікт між Орбаном та Порошенком

У статті наголошується: «У Віктора Орбана досі повторюють, що антиугорську політику в Україні запровадив Петро Порошенко. Орбан нібито часто переконував європейських та американських партнерів у тому, що українському колезі не можна вірити. Однак Порошенка немає при владі вже майже 8 місяців, а проблеми нікуди не поділися». Причина, як зауважує автор, у тому, що криза в українсько-угорських відносинах значно ширша за відносини Орбана з Порошенком. І навіть освітній закон став лише точкою відліку, приводом для конфлікту.

На думку Тужанського, усе це вибухнуло саме зараз, бо, «по-перше, в Україні багато що змінилося після 2014 року. Це той фактор, якому Угорщина зазвичай не надає достатньої уваги. За нових умов деякі звичні для Будапешта баланси та схеми взаємодії просто перестали працювати (у тому числі це стосується мовних питань). Їхнє оновлення видавалося очевидним кроком для Києва, але виявилося несподіваним для Будапешта».

По-друге, «починаючи з 2010 року, зміни відбулися і в самій Угорщині: в основу зовнішньої політики Віктор Орбан поставив конфліктність та агресивність, а давню угорську стратегію захисту закордонних угорців зробив конституційним зобов’язанням влади. Протягом останніх років це вибухонебезпечне поєднання відчула на собі не лише Україна».

Третя причина конфлікту – це російський вплив. Коротко: в основі конфлікту між Україною та Угорщиною стоїть Кремль. У хід ідуть і маніпуляції думкою Києва та Будапешта, і нові провокації та терористичні акти, зокрема підрив офісу Товариства угорської культури Закарпаття в Ужгороді, упевнений Дмитро Тужанський.

Зеленський – вихід з глухого кута?

«Утім усе це зовсім не означає, що системна криза у відносинах Києва і Будапешта не може бути подолана», – вважає автор. За його словами, угорська сторона вже не раз натякала, а тепер прямо заявляє, що змінити все може особиста зустріч Віктора Орбана та Володимира Зеленського. Причому зусиль одних лише лідерів тут недостатньо. Для просування позитивного порядку денного не завадить також участь політиків з обох боків, які не мали би за собою негативного шлейфу в мовній та освітній суперечці. Такими агентами змін могли би стати, наприклад, новопризначений угорський комісар ЄС з розширення Олівер Варгеї та український віцепрем’єр Дмитро Кулеба, пропонує Тужанський.

І тому доброю новиною вважає той факт, що хоча формально Варгеї є незалежним від угорського уряду, та, за даними автора цих рядків, має приїхати до Києва уже 23–24 січня, і це буде одним із його перших закордонних візитів, який уже анонсувала Єврокомісія.

Далі Дмитро Тужанський пропонує й детально роз’яснює, якими спільними кроками можна було б уладнати конфлікт між двома державами.

Спільний крок 1: Київ і Будапешт мають домовитися не вчиняти односторонніх дій у питаннях, які бодай гіпотетично можуть стосуватися двох країн, натомість ретельно узгоджувати їх.

Спільний крок 2: Київ і Будапешт беруться за спільний аудит усіх двосторонніх договорів, конвенцій та обіцянок, аби не просто звірити годинники, а й зрозуміти, як кожна зі сторін тлумачить той чи інший пункт, чого очікує від іншої сторони і на що може розраховувати. (Це має бути дуже відверта розмова за зачиненими дверима, але із залученням тих, хто впливає на ухвалення рішень, та експертної спільноти.)

Спільний крок 3: Київ і Будапешт повинні взяти на себе зобов’язання виконати своєрідне «домашнє завдання».

Україна, у свою чергу, має:

– урахувати в законі про мову рекомендації Венеціанської комісії в частині офіційних мов Євросоюзу (залишивши без змін у частині, що стосується російської мови) ;

– нарешті внести давно домовлені зміни до закону про освіту, вивівши приватні школи з-за меж дії статті 7;

– одночасно зробити все, щоб освітня реформа в Україні сприймалася угорцями (і так само румунами) не як спроба асиміляції, а як розширення можливостей для дітей, як заклик інтегруватися;

– у подальшому також синхронізувати дії всієї вертикалі влади в угорському напрямі, щоб, наприклад, дії СБУ на Закарпатті не суперечили новорічним промовам Володимира Зеленського;

– крім цього, якомога швидше завершити роботу над концепцією закону про подвійне громадянство, запросивши угорську громаду до діалогу щодо його змісту;

– фінансово, стратегічно та у сфері кадрів упорядкувати регіональну політику в Закарпатській області, яка протягом останніх років потерпає від політичних ігор, занедбаності, недофінансування та незбалансованої уваги з боку Києва порівняно з Будапештом, пише Тужанський.

Водночас Угорщина має:

– зняти вето на роботу комісії Україна – НАТО на політичному рівні, щойно Україна внесе останні зміни до закону про освіту згідно з рекомендаціями Венеціанської комісії. Останні заяви Будапешта, що він збереже це вето, допоки не будуть внесені зміни в усі українські закони, які стосуються прав нацменшин, були очевидно помилковими, про них краще просто «забути»;

– припинити дипломатичну війну проти України з риторикою про міжетнічне протистояння чи безпрецедентні утиски угорської нацменшини на рівні з порушенням прав людини в Криму. Ці заяви є неправдивими, їхнє повторення буде боляче сприйняте багатьма українськими політиками та суспільством;

– припинити розігрувати у своїх відносинах з Росією українську карту й повністю виключити українське питання з діалогу з Москвою. Офіційний Будапешт любить повторювати, що він веде суверенну зовнішню політику. Настав час продемонструвати це;

– розморозити вже виданий кредит на 50 мільйонів євро для будівництва окружної дороги навколо Берегового та траси в бік Мукачева;

– відмовитися від ідеї будь-якої територіальної автономізації угорської нацменшини на Закарпатті у вигляді окремого угорського району тощо та зосередитися на підтримці реформи децентралізації.

Саме в такий спосіб Дмитро Тужанський бачить розвязання угорсько-українського конфлікту. На перший погляд, план досить симпатичний. Але якщо пильніше розглянути деякі пункти, то вище згадане «домашнє завдання» для двох країн дещо не пропорційне. В основі уявлення Тужанського явно стоїть улюблена тактика МЗС України, успадкована від Порошенка, яка, наголошуючи на важливості переговорів, вимагатиме в Будапешта відмовитися від усякого роду очікувань та вимог від України, що стосуються прав угорської нацменшини. А Київ, у свою чергу, бажає розглянути питання про дотримання обіцянок на чергових переговорах, незважаючи на те, що раніше зобовязався виконати їх. Якщо ж Будапешт після цього не прийме цих правил гри, то українська сторона з легкістю обвинувачуватиме угорців у небажанні домовлятися…

Звісно, ми сподіваємося, що зустріч Орбана та Зеленського зрушить події з мертвої точки та приведе до якогось результату в цьому, здавалося б, безнадійному протистоянні. Проте, судячи з деяких жестів, глава держави та його уряд уже понад пів року уникають діалогу на найвищому рівні з угорським урядом. Складається враження, що Київ не має наміру миритися з Будапештом. Очевидно, що в столиці України дехто все ще не готовий внести зміни до ключових норм мовного та освітнього законів, які обмежують права закарпатських угорців.

Газета «Карпатолйо»