Представниця закарпатських угорців на виборах до Європарламенту – Вікторія Ференц

В Угорщині розпочалася офіційна передвиборча кампанія до Європейського парламенту та до місцевих органів влади. 9 червня відбудуться вибори до Європарламенту, під час яких можна проголосувати за партії та їхні списки. Організації, які висувають своїх кандидатів, мають право створити список із максимум 21 особи. Залежно від явки, для отримання мандата буде потрібно приблизно 180 тисяч голосів. Іншими словами, чим більше голосів набере партія, тим більше представників вона матиме в Європарламенті. Завдяки правлячим партіям Угорщини, «Фідес-ХДНП», у закарпатської угорської громади вже протягом десяти років є свій представник у Європарламенті. Справа закарпатських угорців стала відомою в Європі та світі завдяки Андреї Бочкор.

Андрею Бочкор, яка після десяти років іде у відставку, замінить Вікторія Ференц. Вона займає 7-ме місце в списку «Фідес-ХДНП» на виборах до Європарламенту. У нашому інтерв’ю ми познайомим читачів із кандидаткою в євродепутати від Закарпаття.

– Розкажіть нам щось, будь ласка, про свою родину та навчання.

– Я народилася в Палло, маленькому селі з населенням близько 500 людей поблизу Ужгорода, в угорській родині. Була в сім’ї третьою дитиною. Я дуже вдячна своїм батькам за те, що вони виростили мене угоркою, записали до угорськомовної школи, де за допомогою моїх сумлінних учителів я відчула радість від навчання та його потенціал.

– Ви отримали диплом Закарпатського угорського інституту ім. Ференца Ракоці ІІ за спеціальністю «Англійська мова та історія». Під час навчання були активною громадською діячкою, очолювали студентське самоврядування вишу.

– Після закінчення школи вже не стояло питання, де продовжити навчання. Я вступила на спеціальність «Англійська мова та історія» берегівського угорського інституту і дуже швидко зрозуміла, що тут можна не лише збагатити свої знання, але й підняти власну самооцінку. Керівництво вишу, викладачі, оточення, у тому числі мовчазні двомовні написи на стінах, говорили: навіть будучи представницею угорської нацменшини, ти можеш бути кимось, тобі є місце у світі!

Так я приєднала до студентського самоврядування, спочатку як секретарка, а потім як голова. Це був чудовий досвід – працювати в такій творчій та повній ентузіазму команді, керувати студентським колективом, створювати наш власний угорський світ, відчувати нашу творчу силу.

– У 2011 році ви стали засновницею й головою організації закарпатських докторантів Momentum Doctorandus (MD)…

– Так, у 2006-му я вступила на докторантуру Пейчського університету і протягом навчання, збираючи матеріали для написання дисертації, активно проводила дослідження та публікувалася. Завдяки цьому налагодила міцні зв’язки з докторантами не лише із Закарпаття, але й інших угорських громад Карпатського басейну, які на той час уже мали свою власну організацію. Вони спонукали нас створити і свою, щоб мати можливість співпраці на рівні організацій.

Я дуже пишаюся успіхами організації та наполегливою працею наших наступників, унаслідок чого у 2021 році MD отримала нагороду Bonis Bona в категорії «За відмінну підтримку обдарованої молоді». Паралельно я також займалася представленням інтересів докторантів на міжнародному рівні, була віцепрезиденткою Postgraduates’ International Network – міжнародної організації, яка базується в Будапешті й об’єднує організації молодих дослідників.

– Як стипендіатка ви стажувалися в Посольстві Угорщини в Таллінні, а в рамках Програми ім. Шандора Кереші Чома – в Аргентині. Який досвід здобули в цих далеких країнах?

– Я вдячна провидінню, що завжди мала належну підтримку для реалізації своїх планів. До Посольства Угорщини в Таллінні потрапила завдяки стипендіальній програмі державного управління. Протягом двох місяців ми здобували практику в галузі державного управління. В Аргентину я потрапила в рамках урядової Програми ім. Шандора Кереші Чома. Там, за океаном, було дуже важко пояснити місцевим мешканцям, що я народилася в Україні, але є угоркою. Це спонукало мене використовувати більш відомі приклади національних меншин, завдяки яким будуть зрозумілі головні характеристики мого походження. Я навчилася думати про цю тему на міжнародному рівні й таким чином представляти свою громаду, своє походження. Переважна більшість населення Аргентини (в основному іспанці та італійці) є нащадками іммігрантів: вони розуміють і відчувають на власному досвіді, що їхня рідна мова не завжди є мовою держави, культура їхніх сім’ї не завжди є культурою країни, але гарно співіснують. Для мене був піднесений момент, коли чоловік із грецької громади, маршируючи поруч з представниками угорської колони, вигукнув іспанською мовою: «Слава батьківщині! Слава незалежності! Слава громадам!» (Viva la Patria! Viva la independencia! Vivan las colectividades!»), на що численний натовп як один відповів: «Слава! Слава! Слава!».

– Завдяки дослідженню, присвяченому вивченню становища угорської громади на Закарпатті, багато хто знає вас як наукову співробітницю угорського Інституту національної політики.

– З лютого 2013 року я почала працювати штатною науковою співробітницею Інституту національної політики, де до моїх обов’язків здебільшого входили дослідження, пов’язані із Закарпаттям, а також питання щодо освіти й мови навчання. Крім того, в останні роки я брала участь у роботі кількох дослідницьких груп, а також керувала незалежними дослідженнями, які мали на меті порівняти на рівні Карпатського басейну чотири регіони (Трансильванію, словацьку Верховину, сербську Воєводину, Закарпаття) щодо вибору школи угорськими батьками, виховання наступного покоління вчителів, питання сім’ї та молоді.

Я щиро вірю, що накопичені таким чином знання посприяли тому, що я отримала почесну можливість бути кандидаткою в депутати Європарламенту, оскільки цей досвід, безумовно, може бути використаний мною в роботі.

– Якими є ваші перші враження після початку передвиборчої кампанії?

– Кампанія розпочалася 19 квітня в Будапешті із заходу, на якому було представлено маніфест виборів до Європарламенту. Перед присутніми виступили прем’єр-міністр, міністр закордонних справ і лідер списку до Європарламенту. На наступних вихідних завдяки хорошій організації мережі активістів було зібрано необхідну кількість рекомендацій, і виборча комісія зареєструвала список «Фідес-ХДНП».

Я перебувала тоді в Ніредьгазі, де знайшли тимчасовий прихисток багато закарпатських угорців, і помітила, що підписувати список приходить дуже багато людей, як молодих, так і старшого віку.

Сьогодні соціальні мережі відіграють важливу роль в охопленні виборців. На моїй сторінці щодня з’являються дописи, звернення до закарпатських угорців, до тих, кому не байдужа доля громади.

– Що б ви передали закарпатській угорській громаді краю?

– Хоча я вже кілька років живу в Угорщині, із Закарпаттям мене пов’язує тисяча ниточок, я досліджую соціальне становище та права громади на рідну мову, освіту угорською мовою. Крім того, часто приїжджаю в область, викладаю в Закарпатському угорському інституті. Саме тому для мене найголовніше – відновлення миру, мирного життя на Закарпатті.

Мене сповнює гордість, що навіть після ста років випробувань ми можемо говорити про значну закарпатську угорську громаду, і навіть нинішня ситуація не змогла зламати стійкість тутешніх угорців.

Якщо дозволите, я звернуся не тільки до угорців, які нині живуть на Закарпатті, але й тих, хто полишив край. Хочу закликати їх 9 червня підтримати своїм голосом мій список, таким чином і представника громади походження. Громада закарпатських угорців залишається громадою, навіть якщо її члени територіально не знаходяться в одному місці.

– Якими будуть найважливіші пріоритети вашої роботи як депутатки?

– Я б хотіла використати навички, яких набула під час попередньої діяльності (досвід дослідження, організація громади, соціальна робота), і в Європарламенті. Вважаю своєю місією стежити за важливими подіями в Україні, зокрема на Закарпатті, з національно-політичної точки зору, створювати, підтримувати та застосовувати правові рамки, необхідні для використання рідної мови й угорськомовного навчання закордонних угорців, у тісній співпраці з Угорщиною та іншими сусідніми країнами.

Існують різні думки щодо кількості угорців, які залишилися на Закарпатті, але одне можна сказати певно: навіть якби в області жила жменька угорців, вони б повинні були мати однакову свободу вибору ідентичності, представництва власних інтересів, освіти рідною мовою, використання рідної мови в офіційних кабінетах та можливість ефективного вивчення державної мови. У Європарламенті я хотіла б озвучити перераховані законні вимоги закарпатських угорців, таким чином продовжуючи роботу своєї попередниці Андреї Бочкор.

Жолт Бадо/Badó Zsolt/Kárpátalja hetilap