Думка з приводу змін до Закону про нацменшини

Думка з приводу Проєкту Закону про внесення змін до Закону України “Про національні меншини (спільноти) України” щодо деяких питань реалізації прав і свобод осіб, які належать до національних меншин (спільнот) України, прийнятого Верховною Радою України в першому читанні (проєкт закону та пов’язані з ним документи доступні за посиланням https://itd.rada.gov.ua/billInfo/Bills/Card/42516)

За словами ініціаторів закону, метою проєкту змін є вдосконалення правового регулювання захисту свобод і прав осіб, які належать до національних меншин (спільнот) відповідно до Європейської конвенції з прав людини, Рамкової конвенції із захисту національних меншин, Європейської хартії регіональних мов або мов меншин та відповідних пропозицій Венеціанської комісії. За їхніми словами, введення положень цього документа в закон також дозволить Україні виконати відповідну рекомендацію Єврокомісії щодо досягнення повноправного членства в Європейському Союзі.

Законопроєкт пропонує зміни в кількох пунктах, які в багатьох випадках можна тлумачити як крок назад з юридичної точки зору, але вони жодним чином не є вирішенням ситуації з меншинами.

Однією з цих поправок законодавець прагне надати правовий статус національної меншини (громади) практично кожній групі громадян, які заявляють, що вони не є українцями. Щодо угорської громади, ця поправка вважається недоліком, оскільки з точки зору правового статусу вона ставить фактично корінну угорську меншину на один рівень із щонайменше 100 іншими національностями, переважно діаспорними меншинами у великих містах, що значною мірою ускладнює практичний правовий захист і правозастосування.

Згідно з іншою поправкою, «права і свободи осіб, які належать до національних меншин (спільнот), можуть бути обмежені відповідно до закону в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності та громадського порядку, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, захисту прав і свобод інших осіб, якщо таке обмеження є необхідним в демократичному суспільстві».

Ця поправка є дискримінаційною щодо меншин, повністю суперечить декларації про фактичну юридичну рівність меншин і викликає багато запитань. На думку ініціаторів, держава розглядає осіб, які належать до меншин, як загрозу громадському порядку та територіальній цілісності держави? Невже ці люди хоча б формально не мають рівних прав із більшістю? Яким чином держава збирається ідентифікувати осіб, на яких поширюється це обмеження?

Ініціатори законопроєкту пропонують внести чимало змін і до Статті «Право на використання мови національної меншини (спільнот) », котрі підсилюють обмеження щодо використання мов меншин, передбачені Законом про державну мову та Законом про медіа, щодо норм яких Венеціанська комісія висловила критику в своєму висновку CDL-AD (2023) 021.

Не буде суттєвих змін і для існуючих обмежень щодо видання та розповсюдження друкованої продукції мовами нацменшин. Отже, вчергове підтверджується дискримінаційна норма, передбачена попередніми законами.

На нашу думку, якщо запропоновані зміни будуть схвалені, то збережеться антиконституційна ситуація, коли правила використання мови регулюватимуться не законом, а правопорядком нижчого рівня. А в українській правовій системі й надалі без тлумачення залишаться такі базові поняття та критерії, як «населені пункти, в яких традиційно, проживають особи, котрі належать до національних меншин», «населений пункт, у якому представники національних менших становлять значну частину населення», «на прохання меншини», «реальна потреба».

Ініціатори законопроєкту пропонують доповнити Статтю 11 «Право на освіту» Закону про нацменшини ще однією частиною такого змісту: «Держава гарантує безоплатне забезпечення підручниками (у тому числі електронними) здобувачів повної загальної середньої освіти, які належать до національних меншин, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України».

У світлі принципу недискримінації ця пропозиція є незрозумілою, оскільки в українській правовій системі, відповідно до пункту 2 частини третьої Статті 4 Закону про освіту 2017 року, держава забезпечує безкоштовними підручниками всіх учнів, які здобувають загальну середню освіту.

Тому ця пропозиція викликає низку питань. Серед іншого: без такого положення ці особи не мали б права на безкоштовні підручники? Як ідентифікуватимуть цих осіб? Чому привілей мають не здобувачі освіти мовами нацменшин, чому не підручники, видані мовами меншин, безкоштовні? Чи мають право на безкоштовні підручники ті, хто здобуває освіту в приватних навчальних закладах?

Підсумовуючи вищевикладене, можна зробити висновок, що законопроєкт не досягає мети, яку поставили ініціатори в обґрунтуванні, а також взагалі не вдосконалює правового регулювання реалізації свобод і прав осіб, які належать до національних меншин.

На нашу думку, це невдала законодавча спроба виконати одну з умов членства в ЄС, яка свідчить про те, що керівництво країни щодо нацменшин продовжує політику, закладену в законах про освіту, про медіа та про державну мову, котра ігнорує текст та духовну суть Конституції, а також зобов’язання, обумовлені численними міжнародними конвенціями.

2023. 09. 18.

tm/dk