Андрея Бочкор: «Фізично я далеко, проте думками завжди вдома»

Депутат Європейського парламенту закарпатського походження Андрея Бочкор в інтерв’ю тижневику «Kárpátalja» розповіла про минулий п’ятирічний цикл, зміни після парламентських виборів, досвід та плани на майбутнє.

– 23–26 травня 2019 року були проведені вибори до Європейського парламенту. Відповідно до результатів, після п’ятирічного циклу ви продовжуватимете роботу в Європарламенті як депутат із Закарпаття від фракції «Фідес-ХДНП». Що можете виокремити за минулі п’ять років та які зміни вже відбулися після травневих виборів?

– Для мене велика честь продовжувати роботу в Європейському парламенті (ЄП), адже минулі п’ять років довели, що закарпатська угорська громада має багато таких проблем, про котрі повинен дізнатися міжнародний та європейський політикум. Вважаю, що з 2014 року Закарпаття потрапило на політичну мапу Європи і всі знають про те, що в Україні є закарпатська угорська громада, котра має організацію із захисту своїх інтересів, вона готова відстоювати власні права та боротися за те, щоб у закарпатських угорських дітей було угорське майбутнє. Мандат у Європейському парламенті, по-перше, дав мені можливість виступити на кількох форумах: пленарних засіданнях, засіданнях комісій, розповісти під час них про нашу точку зору; по-друге, я змогла забезпечити керівникам громадських організацій закарпатських угорців можливість представити власну точку зору щодо ситуації в Україні безпосередньо депутатам Європарламенту та іншим посадовцям ЄС.

Вдалося організувати багато важливих зустрічей, зокрема, з головою Європейської народної партії Йозефом Даулем, головою Європарламенту Антоніо Таяні та з тепер уже колишнім єврокомісаром з питань розширення та політики добросусідства Йоханнесом Ханом, колишнім віцепрезидентом Європейського комітету регіонів Маркку Марккулом. Про становище закарпатських угорців я повідомила в листі й керівникам Європарламенту та Єврокомісії, зокрема, про ходу націоналістів 15 березня, про підрив офісу ТУКЗ – КМКС в Ужгороді, а також про негативні наслідки прийнятих «освітнього» та «мовного» законів. Таким чином, становище закарпатських угорців було постійно на порядку денному під час офіційних засідань координаційних рад України та ЄС.

Після виборів у 2019 році відбулося чимало змін. У 2014-му, коли я стала депутатом Європарламенту, роботу могла розпочати в більш об’єднаному парламенті: сформувалися фракції та політичні сили, котрі мали ідеологію та сталі принципи, діяли визначені «правила гри», які потрібно було вивчити. Проте Європарламент «посунувся» в ліберально-лівому напрямку, іноді фракції вже не вели ідеологічну політику, тож ми мали конфлікти навіть з представниками своєї політичної сили. Після 2015 року серйозні розбіжності виникали в першу чергу через міграційну кризу, депутати – прибічники міграції здійснили кілька грубих випадів проти Угорщини. З 2019 року вести політику в Європарламенті стає дедалі важче, адже тепер він ще більш фрагментарний, з’явилися крайні погляди та сили, крім того, у фокусі опинилася нова тема, котру ми між собою називаємо «кліматичною істерією». Прикриваючись нею, ЄС намагаються нав’язати ліві погляди щодо Європи, а традиційні християнські цінності, сім’я, нація та консервативні переконання дедалі більше маргіналізуються.

– Чи є вже істотні зміни у фундаментальних питаннях, що впливають на долю всієї Європи, у роботі Європарламенту та нового керівництва Єврокомісії?

– У травні 2019 року був обраний новий склад парламенту, який, окрім того, що є фрагментарним, наповнений більш радикальними, голоснішими представниками, котрі використовують дуже незвичні методи роботи. У зв’язку з цим, порівняно з 2014 роком, часто помічаємо, що нові депутати не дотримуються регламенту, традицій Європарламенту, часто перешкоджають роботі, через що іноді важко знаходити компроміси. Уже в липні розпочалися палкі дискусії, які розпалювали угорські ліві та ліберальні політики. Вони намагалися перешкодити, аби представники фракції «Фідес-ХДНП» отримали посади в комісіях. До прикладу, в моєму випадку вибори заступника голови комітету з питань культури та освіти довелося відкласти. Проте ці чвари ні до чого не призвели, адже до осені з фракціями вдалося провести переговори, результатом котрих стало моє призначення на цю посаду, бо врешті-решт узяли до уваги мій досвід роботи та рекомендації моїх колег.

Вибори нової Єврокомісії також стали тривалим процесом. І тут довелося відчути напади лівих – прибічників міграції, зелених та лібералів, і в підсумку Ласло Трочані, кандидатуру котрого уряд Угорщини висунув спершу на посаду уповноваженого члена Єврокомісії, не був призначений. За цих обставин лобіювання стало досить складною справою, проте ці напади підсилили важливість політичного захисту та відстоювання угорських інтересів. Успіх нашої роботи, а також роботи угорського уряду показує й те, що в особі Олівера Варгеї, незважаючи ні на що, до угорців потрапила важлива сфера – посада єврокомісара з питань сусідства й розширення. Це дуже важливо і для нас, закарпатських угорців, адже саме угорець відповідатиме, зокрема, за відносини ЄС та України.

– Які важливі результати вашої діяльності протягом попередніх років в Європарламенті щодо закарпатських угорців ви б виокремили?

– Політика в Європейському Союзі насправді є «політикою малих кроків», тим більше, коли йдеться про нацменшини. ЄС не вважає захист прав корінних народів настільки важливим, як захист прав мігрантів та біженців, саме тому на це постійно потрібно звертати увагу. З точки зору закарпатських угорців, особливо важливо говорити про захист прав та інтересів, а також про реальне становище угорської громади Закарпаття. На мою думку, велике значення має проведення різноманітних заходів, форумів та конференцій, під час яких ми можемо розповісти правдиву інформацію про Україну та закарпатських угорців.

Вважаю важливим результатом те, що під час циклу 2014–2019 років до

більшості документів, звітів та резолюцій, які встановлюють відносини між Європейським Союзом та Україною, вдалося внести положення про захист меншин, котрі звертають увагу України на те, що під час процесу європейської інтеграції, втілення реформ повинні враховуватися й інтереси національних меншин. Ми завжди наголошували, що рідна мова для нацменшин – найважливіший засіб виживання. Тобто використання рідної мови, освіта рідною мовою та медіа є першочерговими з точки зору існування громади. На жаль, незважаючи на те, що ці тези потрапили до багатьох документів, наприклад, до заключних декларацій саміту Україна – ЄС, Україна по-своєму інтерпретує ці пункти й заявляє на європейських форумах, що вони не зменшують, а збільшують права нацменшин, ліквідовуючи їхні школи, адже забезпечують тим самим нашу інтеграцію в українське суспільство.

Прикро, що з цим аргументом погоджується багато депутатів Європарламенту, адже країни Балтії вжили такі ж освітні та лінгвістичні заходи для усунення панування російської мови та росіян. Однак наш випадок інший, оскільки 150-тисячна закарпатська угорська громада не становить загрози для української мови чи національної свідомості, але про це зазвичай забувають. ЄС залишається байдужим до виконання Україною положень про захист нацменшин, бо вважає важливим збереження України на «європейському шляху».

Разом із тим Закарпаття вдалося розмістити не лише на політичній, але й на культурній мапі: завдяки вже традиційним заходам ми представили минуле та цінності області. Протягом минулих років провели п’ять Днів Закарпаття у Брюсселі, під час яких вдалося репрезентувати історичні корені, особливості, мистецькі здобутки та культурні цінності закарпатської угорської громади, які є важливими з точки зору її розвитку. У 2019 році ми організували новий захід для популяризації Закарпаття за підтримки Міністерства закордонних справ Угорщини під назвою «Тисяча облич Закарпаття». Він був проведений у Римі, в тамтешній Угорській академії, за участі голови ТУКЗ – КМКС Василя Брензовича та ректора Закарпатського угорського інституту Ілдики Орос. Крім того, ми провели його і в приміщенні Консульства Угорщини в Нью-Йорку, де отримали позитивні відгуки щодо важливості побудови іміджу.