Йожеф Козма про ситуацію угорців Верхньотисянського регіону

Скаут, волонтер, голова місцевого осередку Товариства угорської культури Закарпаття, депутат міської ради, сім’янин – це Йожеф Козма, активний представник угорської громади м. Хуста. Ми розпитали його, зокрема, про ситуацію угорської діаспори міста.

– Де і коли ви народилися, де вчилися?

– Я народився 9 квітня 1965 року в Хусті у звичайній родині, в якій змішана кров чотирьох національностей: італійської, швабської, руської та угорської. Після школи вступив до місцевого виробничого професійно-технічного навчального закладу, де здобув професію слюсаря. Протягом багатьох років працював за спеціальністю, згодом почав займатися й сантехнічними роботами. У мене була 90-річна тітка, яка пережила дві світові війни, вона постійно мені казала: «Йовжі, завжди крутись коло води, бо вода – це життя!» Оскільки я люблю цю роботу, займаюся нею й донині.

– Як з’явилась у вашому житті суспільна діяльність, коли виявилися організаторські здібності?

– Мої батьки були патріотами, я багато чув від них про старі угорські часи. У дитинстві часто проводив літні канікули в Ужгороді, у бабусі з дідусем, які також чимало розповідали про старі часи. Таким чином, угорське інтелектуальне життя було близьким для мене з дитинства. Багато додало до цього вчення мого духовного наставника, отця Ференца Гідаша. У шкільні роки я також намагався бути активним. Пізніше взяв участь у навчанні скаутських лідерів разом із Бейлою Поповичем та Палом Поповичем. Через рік ми створили Закарпатську угорську асоціацію скаутів. Перший скаутський табір був організований тут, у Хусті. Відтоді я регулярно долучався до скаутських таборів, заохочував молодь до участі в програмах. Пізніше приєднався до місіонерської роботи католицького Карітасу, якою донині займаюся в місті.

– Ви також очолюєте Хустський міський осередок Товариства угорської культури Закарпаття…

– Я був заступником голови організації 17 років, а коли звільнилося місце очільника, зайняти цю посаду 7 років тому запросили мене. Протягом останніх років ми брали участь у ряді проєктів. Проводимо культурні заходи, одним з основних є День Бетлена, який влаштовуємо спільно з громадською організацією «Pro Cultura Subcarpathica». Крім того, з місцевою громадою завжди намагаємось долучатися до заходів, котрі ТУКЗ-КМКС організовує на рівні області. Наразі триває розчищення території навколо Хустського замку, асфальтування під’їзного шляху, допомагаємо керівництву міста в цьому.

– На минулих місцевих виборах вас обрали депутатом міської ради від КМКС, де очолили фракцію цієї політичної сили.

– П’ять років тому троє представників партії КМКС пройшли до міської ради. Це мало дуже велике значення з точки зору представлення інтересів угорської діаспори Верхньотисянського регіону. Цього року в нас попереду чергові вибори, котрі, вважаю, будуть непростими. Тут, на периферії, ми опинилися в дуже складній ситуації, дедалі більше людей покидають місто, переїжджають за кордон, багато хто на заробітках у Європі й навряд чи повернеться додому на вибори. Однак, так чи інакше, незважаючи на труднощі, робота повинна тривати.

– Чим конкретно займаєтесь як депутат?

– Я член бюджетної комісії міста. Депутатство вимагає працювати 24 години на добу. Завжди намагаюся допомогти, чим можу, із мого виборчого округу до мене щодня звертаються з проханнями вирішити різні проблеми. Протягом років у мене сформувався практично постійний контакт з мешканцями округу. Випадки смерті, пожежі тощо – мені телефонують іноді навіть уночі. Тобто виконання цих завдань щодня присутнє в моєму житті.

– Яка ситуація угорської громади в Хусті, на ваш погляд?

– На жаль, еміграція масштабна. Нас залишилося дуже мало, це велика проблема. Молодь теж не хоче залишатися, бо не бачить тут майбутнього через економічну ситуацію. Але я впевнений, що тих, хто залишається, молодь, зможемо інтегрувати в суспільне життя місцевої угорської громади. Я все роблю заради цього, адже вважаю, що саме від молоді залежить довгострокова перспектива нашої громади, тому намагаюся забезпечити їм усі можливості на місцевому рівні.

Еніке Вараді/Kárpátalja hetilap