Брюссель не хоче надмірно критикувати Україну

Андрея Бочкор, депутатка Європарламенту закарпатського походження від «Фідес-КДМП», в інтерв’ю виданню Magyar Nemzet розповіла про ставлення інституцій ЄС до України, лист-відповідь Давида Сассолі, зусилля щодо асиміляції, які стоять за українським законом про мову, а також про своє внесення до «списку смерті» українського екстремістського сайту «Миротворець».

– Голова Європарламенту Давид Сассолі відповів на депутатське звернення щодо погроз та пообіцяв порушити питання закарпатських угорців під час зустрічі з прем’єр-міністром України Денисом Шмигалем. Ви задоволені такою реакцією?

– Наша делегація негайно відреагувала й почала діяти через напади на нас, ми кілька разів зверталися в листах до голови Європарламенту Сассолі. Одразу після акцій залякування в листопаді минулого року ми написали йому лист із проханням заступитися за угорців Закарпаття. Через кілька днів після цього прийшла звістка, що мене внесли до списку на радикальному сайті «Миротворець». Відтак ми написали черговий лист голові Європарламенту. Тоді його відповідь була, м’яко кажучи, беззмістовною, він переважно посилався на правила процедури, згідно з якими зробити заяву з певної теми на пленарному засіданні його повинна попросити фракція. Натомість його остання відповідь була вже більш суб’єктивною. Дійсно, він пообіцяв повідомити на зустрічі з українським прем’єр-міністром про неприпустимість такого ставлення до євродепутатів в Україні. Але це все ще не те, чого ми прагнемо. Листа замало. Треба, щоб голова Європейського парламенту висловив свою думку на пленарному засіданні та публічно засудив те, що сталося.

Цього тижня Сассолі мав унікальну можливість зробити це, оскільки у вівторок увечері відбулося обговорення звіту щодо імплементації угоди про асоціацію між Україною та ЄС. На мою думку, можна було очікувати на висловлення солідарності зі мною чи з угорцями Закарпаття.

– Як перебування в списку «Миротворця» впливає на ваше повсякденне життя?

– Це непередбачувана річ. Сайт «Миротворець» існує з 2014 року й кількома ниточками пов’язаний з українськими спецслужбами. Практично загальновідомо, що до його координації залучені високопоставлені українські політики, військові офіцери та представники спецслужб. Це свого роду дошка оголошень, де визначають людей, які не подобаються центральній київській владі. На початку 2014 року на вебсайт потрапляли журналісти й депутати, які брали участь у конфлікті щодо Криму, Донецька та Луганська. Їх звинуватили в дружбі Росією, зраді. Одного журналіста й депутата застрелили після того, як їхні особисті дані з’явилися на сайті.

У 2018 році в українські ЗМІ потрапило відео з прихованої камери, на якому закарпатські угорці на церемонії надання угорського громадянства дають присягу. Після цього до списку на сайті «Миротворець» почали вносити закарпатських угорських управлінців та службовців, яких підозрювали в подвійному громадянстві. Суто на цій підставі можна було потрапити до списку, хоча подвійне громадянство не заборонене українським законодавством. Незважаючи на те, що на Закарпатті не було фізичного насильства, це стало виявом морального тиску та залякування. У зв’язку з цим багато хто подав у відставку та відмовився від публічності після витоку своїх персональних даних. Наприкінці 2020 року після того, як відбулися місцеві вибори в Україні й Товариство угорської культури Закарпаття (КМКС) здобуло «занадто хороші» результати, спецслужба знову стала інструментом. Її озброєні представники провели обшуки в офісах організацій закарпатських угорців, зокрема в офісі ТУКЗ – КМКС, а також у будинку голови організації, на основі необґрунтованих звинувачень та ордера, виданого за тисячі кілометрів.

Вплив цих подій майже очевидний. Сьогодні людина ретельно обмірковує, куди їде, як живе своїм повсякденним життям.

Не знаю, якими були б наслідки, якби я зараз потрапила на територію України. Факт, що мені не радили їхати додому до Берегова на Різдво. Для мене це було найбільш болючим моментом на сьогодні.

– Міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба також заявив днями, що високо цінує візит Петера Сійярто до Києва в січні, але не відмовився від переконання, що угорці втрутилися в місцеві вибори в Україні. Якої ви думки про це?

– Вважаю це наклепом. Подумайте лише: кожен висловлює свої політичні уподобання. На момент президентських виборів у США деякі європейські політики вже заздалегідь заявляли, що підтримають Джо Байдена чи Дональда Трампа, розповідали, з ким зможуть співпрацювати.

Невід’ємною частиною національної політики Угорщини є те, що різні суб’єкти державного та громадського життя надають підтримку угорським організаціям і партіям за кордоном. Думаю, усе це не можна розглядати як втручання у внутрішні справи.

Українці завжди все трактують залежно від того, що їм вигідно. Це був лише привід для відновлення ворожих настроїв щодо Угорщини та угорців Закарпаття, знову з’явилася причина для скарг у ЗМІ та привід зробити з угорців цапа-відбувайла. Цим вони хотіли також замаскувати власну невдачу на виборах. Водночас, попри все це, вважаю важливим той факт, що відбулася зустріч Петера Сійярто й Дмитра Кулеби. Треба вести діалог між Угорщиною та Україною, оскільки, окрім тиску з боку ЄС та інших міжнародних органів, ми можемо покращити ситуацію закарпатських угорців також за допомогою двосторонніх відносин. Закарпаття завжди має бути сполучною ланкою між двома країнами.

– Цього тижня Європарламент обговорив та проголосував за звіт щодо імплементації Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Доповідачем виступив Майкл Галер від Народної партії. Наскільки вдалося реалізувати власний інтерес, чи потрапила до документа справа захисту нацменшин?

– Ми практично роками обговорюємо ситуацію в Україні з Майклом Галером, який уже давно є доповідачем у парламенті з питань України. Він дуже обізнаний. Але те, що знає пан Галер про Україну, – це досвід, отриманий під час переговорів у Києві. Я можу надати йому іншу інформацію, наприклад, про ситуацію закарпатських угорців, а також те, яку політику щодо нацменшин проводить Україна. Тривалий час у Європарламенті панували геостратегічні міркування, «недоторканність» України брала верх, але сьогодні вже починають приймати нашу послідовну позицію, конкретизовану роками. Список «Миротворця», минулорічні дії спецслужби викликали обурення вже й на рівні Народної партії. Раніше було складно включити тези про порушення прав нацменшин до звітів Європарламенту.

Однак тепер, після кількох раундів переговорів, з’явилася готовність внести до тексту поправки, в яких зазначено, що Україна використовує неприпустимі засоби політичного тиску. У документі також згадується «Миротворець» як сайт, що не відповідає критеріям правової держави, проти якого українська влада повинна вжити заходів. Вважаю це великим досягненням, адже у 2018 році ми взагалі не могли внести це до парламентських звітів. З’явилася й критика щодо ситуації з корупцією, олігархів, судової та адміністративної реформ, засобів масової інформації, а стосовно закону про освіту та мову Європарламент заявляє, що Київ повинен повністю виконати рекомендації Венеціанської комісії. Але якщо поставити доповідь на вагу, все ще цілком очевидно, що «в Брюсселі ставляться до України як до писанки й не хочуть її надмірно критикувати, щоб вона не зійшла зі шляху інтеграції до ЄС».

– В Україні живе велика кількість болгар, румунів та поляків. Чи можна співпрацювати з цими національними делегаціями в Європарламенті та представниками Народної партії в питанні захисту нацменшин?

– Що стосується законів про освіту та мову, наші думки сходяться передусім з румунами. Вони перебувають у подібній ситуації (їхня мова належить до неслов’янської мовної групи), теж мають відносно розгалужену шкільну мережу в Україні. Їх більше, ніж угорців, але вони також більш асимільовані. Під час дебатів у Європарламенті у вівторок висловилися й кілька румунських євродепутатів. З приводу законів про освіту та мову вони наголосили, що було б добре, якби Київ дозволив навчання мовами нацменшин і після 2023 року. Я вважаю це дуже спрощеним поясненням, у той час, як українці стверджують, що національні меншини не говорять українською. На Закарпатті це ніколи не було проблемою, тут завжди співіснували представники різних націй, на якомусь рівні всі говорять українською та російською. Коли на зйомки присилають знімальні групи з Києва, звичайно, що ніхто не хоче з ними розмовляти, тому найпростіша відповідь: «Я не володію мовою». Довготривалим результатом цього є те, що такий спрощений опис з’явився і в інституціях Європейського Союзу. Багато моїх колег-депутатів звертаються до мене, мовляв, уявіть собі, що було б, якби, наприклад, ті, хто переїхав до Німеччині, не вивчили німецьку? У таких випадках історію завжди слід починати з початку: «Закарпатських угорців не можна порівнювати з мігрантами».

Угорці є корінною нацменшиною на цій території, угорські школи існували тут понад сто років перебування в меншості, була угорська преса, одним словом, тут є традиції викладання та використання угорської. Цього угорців не позбавляв навіть радянський тоталітарний режим.

– Ви стверджуєте, що багатонаціональне співіснування ніколи не було величезною проблемою з мовної точки зору. То які наміри лежать в основі мовного закону?

– На Закарпатті ніхто ніколи не виступав проти вивчення української мови. З 1990-х років Закарпатське угорськомовне педагогічне товариство розробляє методичні пропозиції щодо навчання угорських дітей української мови. А не намагається лише дати їм у руки книжку українською мовою зі словами: «Бери і читай!» Натомість київське Міністерство освіти регулярно ігнорує конструктивні пропозиції. На основі політично спровокованих аргументів вони заявляють, що українську мову не можна вважати іноземною й таким чином викладати. Ніколи не робилося нічого для вдосконалення методології чи забезпечення підручниками. Тривалий час не було навіть українсько-угорського словника, його також створили за підтримки Угорщини. Тож тепер у Києві вимагають того, що вони самі досі не зробили можливим. Ми постійно намагаємося донести українському Міністерству освіти, що зміна методу навчання було б гарним рішенням, а не жорстка українізація.

Водночас, на мою думку, справжня мета – асиміляція, а не навчання української мови. Щоб через кілька років можна було сказати: немає потреби в угорських школах на Закарпатті, адже всі прийняли україномовну освіту.

– Чи могла б підтримка громадянської ініціативи щодо прав меншин у ЄС Minority SafePack допомогти угорцям в Україні?

– Так, але в цьому напрямі існує багато «якби». Якби в Європейському Союзі було створено правову базу, яка дозволяла б навчання національних меншин рідною мовою, можливо, з часом вона б поширилася на асоційовані з ЄС країни, як це стало з Програмами ЄС «Еразмус» та «Креативна Європа». Я все ще сподіваюся, що можна буде знайти якусь лазівку, особливо з огляду на те, що національна регіональна європейська громадянська ініціатива поступово успішно досягає фінішу. Вірю, що й ця також здобуде підтримку в Європарламенті. Можливо, дві громадянські ініціативи разом приведуть до ще більшого тиску на Європейську комісію, і Вера Йоурова більше не зможе казати, що це питання не важливе для Європейського Союзу.

 (magyarnemzet.hu)