Про забезпечення вимушених переселенців, які прибувають у Солотвинську територіальну громаду, про освітні питання і труднощі журналіст тижневика «Карпатолйо» (Kárpátalja) поспілкувався із заступником голови територіальної громади. На думку посадовця, війна може затягнутися, тож слід бути готовими до забезпечення вимушених переселенців на довгострокову перспективу. У Солотвині наразі офіційно зареєстровані 2 200 переселенців, у пунктах тимчасового розміщення, які утримуються органом місцевого самоврядування, перебуває 120 осіб.
– Скільки переселенців живе в територіальній громаді загалом? Як удалося подолати виклики, які постали після початку війни?
– Із першого дня війни ми намагалися визначити місця та організувати прийом біженців. Оскільки Солотвино прикордонний населений пункт, присутність біженців була постійною, і рух був значним. У селищі людей ми розміщуємо у колишній школі-інтернат, а також у ліцеї ім. Яноша Бояі, а ще на базі закладів у навколишніх селах, усього 230 осіб. У ліцеї є можливість для розміщення 50 людей, у школі-інтернат – 70. Наразі в Солотвині 120 осіб отримують триразове харчування, а також засоби гігієни. Забезпечуємо їх за рахунок гуманітарної допомоги. В Українській алергологічній лікарні живе 300 осіб. Кількість офіційно зареєстрованих осіб, які живуть у приватному секторі, становить 2300 осіб, але їх значно більше. Ми намагаємося допомагати і їм, одягом, засобами гігієни, продуктами харчування. Кожен, хто цього потребує і звертається за допомогою, негайно її отримує.
– Звідки територіальна громада отримала гуманітарну допомогу.
– Оскільки ми безпосередньо межуємо з Румунією, найбільше допомоги ми отримали звідти. Але допомога надійшла і з Угорщини, і з інших європейських країн, до прикладу, з Німеччини та Нідерландів. Гуманітарні вантажі прибули і від Демократичного союзу угорців Румунії та Угорської народної партії Трансільванії.
– З якими труднощами зараз стикається місцеве самоврядування?
– Ми не знаємо, що буде далі та скільки ще триватиме війна. Але, видно, не скоро. Обсяги гуманітарних поставок зменшуються. Їх уже дуже-дуже мало. Маємо розподіляти гуманітарну допомогу, щоб і далі всіх забезпечувати, адже переселенці і надалі прибувають постійно. Тому ми повинні бути готові надавати допомогу на довгострокову перспективу. Сподіваємося, що допомога надійде. Наше першочергове завдання – відновити навчання в школах та роботу дитсадків.
До кінця весни плануємо створити індустріальний парк у нашій територіальній громаді, якщо це вдасться, то це буде перший індустріальний парк в Україні, зареєстрований під час воєнного стану. Зараз ми вже чекаємо лише постанови Кабінету Міністрів України, а також державну підтримку для розвитку. Створення такого парку сприятиме економічному розвитку територіальної громади, дозволить створити нові робочі місця. Тут можна буде розмістити й евакуйовані на Закарпаття підприємства. Окрім місцевих, у промисловому парку зможуть отримати роботу і переселенці.
– Це Верхньотисянський регіон, де угорці створюють діаспору. Можливо, ще зарано говорити про якусь статистику. Наскільки еміграція загрожує становищу угорськомовної освіти в Солотвині? Як вона вплинула на місцеву угорську громаду?
– Поки не можу назвати точні цифри, але, на жаль, наша громада також дуже постраждала від війни, оскільки багато сімей виїхало. Ми не знаємо, скільки з них повернеться додому. Якщо розпочати очне навчання, також буде проблема в тому сенсі, що ті, хто перебуває за кордоном, будуть відсутні з освітнього процесу.
Ми також розмірковуємо над запровадженням гібридної форми навчання, щоби вони теж не залишалися осторонь. Словом, ситуація непроста. Якщо війна триватиме довго, це призведе до подальшої еміграції, що ще більше зменшить частку угорців у громаді, а це також вплине на наші навчальні заклади.
?: We are stepping up our support for Ukraine. More weapons, more sanctions, and more isolation for Russia. I stressed this once again when speaking to @ZelenskyyUa, in response to Russia’s mobilisation and illegitimate referenda. Protecting Europe is crucial for our security. pic.twitter.com/3tyQLpCDDQ
Янош Кочерга – один із відомих активістів колись шахтарського селища, який протягом десятиліть сумлінно служить справі місцевих угорців та населеного пункту. Заступник солотвинського селищного голови братиме участь у виборах як кандидат у депутати обласної ради від «КМКС» Партії угорців України на місцевих виборах 2020 року. Що для нього означають суспільні справи, які програми розвитку громади має на меті реалізувати, чим любить займатися у вільний час – про це та багато іншого далі в нашому інтерв’ю з очільником селища.
– Як ви оцінюєте свою останню каденцію на посаді заступника солотвинського селищного голови?
– Роботу за останні кілька років оцінюю неоднозначно, оскільки ми поставили багато цілей, але не всі з них були реалізовані. Проте вважаю, що селище почало розвиватися в позитивному напрямі. На мою думку, людина завжди може вчитися на власних помилках, а досвід останніх років допомагає нам виконувати свою роботу якісніше та ефективніше.
– Що з поставлених цілей вдалося реалізувати за останні роки?
– Коли я потрапив до селищної ради, своїм головним завданням вважав (це досі моя головна мета) відновлення в населеному пункті видобування, і це вимагає вирішення проблем. У цьому також був досягнутий прогрес. Процес розпочався п’ять років тому, коли я відвідав Страсбург у 2015-му на запрошення Андреї Бочкор, депутатки Європарламенту. Разом із нею нам вдалося більш серйозно порушити це питання в Європарламенті, що запустило процес. Міжнародна група із 17 експертів 8 країн відвідала Солотвино, щоб оцінити катастрофічну ситуацію, перед тим були й експерти з Університету Мішкольца на чолі з уповноваженим міністра з питань Дунайської стратегії. За підсумками цих візитів ми написали грантовий проєкт на розробку системи моніторингу для геофізичних і гідрогеологічних досліджень та спеціальної робототехніки для дослідження внутрішніх районів шахти Revital-1. Продовженням цього процесу має стати Revital-2, коли розпочнеться саме вирішення проблеми. Це, звичайно, довгострокова мета, яка вимагає тривалої роботи, але вона важлива.
Крім того, дві інші найбільші проблеми селища – це розвиток інфраструктури та будівництво мережі водопостачання. У нас одна з найстаріших на Закарпатті систем водопостачання, яка була побудована завдяки видобутку солі. Однак ця величезна мережа застаріла за ці роки й потребує оновлення. Ми не змогли провести повну та належну її реконструкцію за кошти з місцевого бюджету. Найбільше ця проблема відчувається влітку, коли кількість населення в селищі подвоюється завдяки туризму. Ми плануємо стабілізувати цю ситуацію до наступного літа. У рамках удосконалення інфраструктури частково оновили мережу доріг, але ще чимало потрібно зробити.
– Втілення яких проєктів триває?
– Завершується будівництво ще однієї амбулаторії. Солотвино – переможець кількох міжнародних грантів ЄС, крім Revital, реалізовуються більше 5 грантових проєктів, які принесуть понад 500 тисяч євро на розвиток населеного пункту. Завдяки цьому буде можливість зробити ремонт амбулаторії, української середньої школи та румунського ліцею, придбати екскаватор та інші речі. Це серйозні інвестиції в розвиток, деякі плоди вже можна побачити. Угорська школа селища повністю відремонтована за підтримки угорського уряду в рамках Програми оновлення опорних шкіл. Дитячий садок ім. Святої Анни – один із першокласних дошкільних закладів у Верхньотисянському регіоні. У Солотвині більше немає громадських територій без вуличного освітлення – це 80 вулиць, цю проблему вдалося вирішити протягом останніх років.
– Ви балотуєтеся в депутати обласної ради на місцевих виборах цього року. На ваш погляд, як ви зможете представляти інтереси місцевих жителів в області?
– Думаю, що на рівні області в першу чергу представлятиму інтереси угорців Верхньотисянського регіону, вирішуватиму його проблеми та Солотвинської ОТГ. Із селища наразі немає депутата в обласній раді, котрий міг би належним чином відстоювати інтереси місцевої громади. Під час цих виборів голосуватимуть за представників ОТГ із 6 населених пунктів. Солотвино має близько 9 тисяч мешканців, ОТГ об’єднуватиме 6 населених пунктів, тобто 35 тисяч жителів. А це інші податкові надходження та інший їх розподіл. Більше грошей залишатиметься в місцевому бюджеті, вони розподілятимуться керівництвом ОТГ. Спільно можна розробити шлях, щоб усі населені пункти об’єднаної територіальної громади були забезпечені відповідно до потреб.
– Часто чуємо закиди, що ТУКЗ-КМКС допомагає лише угорцям. Яка ваша точка зору щодо цього питання?
– Мені про це теж уже казали. Але це не так, оскільки в рамках втілення Програми «Східне партнерство» оновлено не лише угорські установи. Візьмемо, наприклад, підтримку в галузі охорони здоров’я, яку одержували не тільки угорці. Крім того, згадаймо, коли угорський уряд доставляв вакцини в Україну, а також низку інших видів допомоги протягом років. Закарпаття – головне для Товариства, вважаю, організація намагалася довести це не раз. Візьмемо лише оновлення різних установ протягом останніх років у всій області.
– У чому ви бачите секрет досягнення консенсусу між громадами області?
– Закарпаття – багатонаціональний край, де ми століттями живемо поруч у мирі та дружбі, і ніколи не було проблем із тим, що хтось українець, румун чи угорець. У Солотвині разом проживають румуни, русини, євреї, угорці та українці. Пишаємося тим, що ми – єдине селище, де на будівлі селищної ради висять три прапори. Секрету я не знаю, проте вважаю, що підтримати це може те переплетення та солідарність, що сформувалися між нами протягом століть.
– Де ви черпаєте сили для роботи? Зрештою, маєте непрості посадові обов’язки, крім того, ви ще й заступник голови місцевого осередку ТУКЗ-КМКС Верхньотисянського регіону.
– Часто буває, що ти замислюєшся, чому робиш свою справу. Але Солотвино – це селище, де я народився й виріс, і я хочу, щоб воно процвітало та зберігало своє велике минуле шахтарського поселення й на основі цього будувало майбутнє. Видобувна галузь у нас завжди відігравала центральну роль, її, безумовно, слід повернути в населений пункт. Крім того, тут розташована курортна зона, яка теж вимагає зусиль. Було б добре, якби ми змогли перетворити її на курорт європейського рівня. Маємо також одну з найкращих алергологічних лікарень, зокрема для пацієнтів, хворих на астму, яка залишилася без підземного відділення, тож було б непогано відновити і його. Без цього я не уявляю селища.
– Ми багато знаємо про вашу суспільну роботу, але мало чули про молодість. Де ви вчилися, як стали публічною особою?
– Після закінчення середньої школи в Солотвині, я вступив до Ризького технічного університету, однак після розпаду Радянського Союзу не мав можливості його закінчити, тому здобув вищу освіту в Харківському технічному університеті за спеціальністю «Інженер з теплової енергії». Повернувшись додому, я не міг влаштуватися на роботу за фахом, тож почав працювати в бригаді рятувальників. Тут пройшов усі щаблі кар’єрного росту, в останні роки вже був керівником бригади. Згодом, у 2006 році, абсолютно несподівано мене попросили обійняти посаду заступника селищного голови, і, проконсультувавшись з родиною, я погодився. До суспільної роботи долучився ще в студентські роки завдяки ТУКЗ-КМКС. Спочатку був лише членом Товариства, потім членом правління місцевого осередку, а згодом ще й заступником голови осередку Верхньотисянського регіону, це вже стало частиною мого життя.
– А чим займаєтесь у вільний час?
– Вільного часу практично не маю. Проте, коли він усе ж з’являється, намагаємося з родиною відвідувати визначні пам’ятки Закарпаття. А ще я дуже люблю їздити на велосипеді, часто беру участь у паломництві на велосипеді. І намагаюся проводити якомога більше часу з родиною.
