«Все, що я роблю для Закарпаття та людей, які там живуть, для угорської громади, вважаю своїм покликанням» – Андрея Бочкор

Ексклюзивне інтерв’ю про підсумки року депутата Європарламенту закарпатського походження Андреї Бочкор.

– Свою роботу в Європарламенті (ЄП) ви виконуєте насамперед задля служби нації та угорській громаді, що включає відстоювання закарпатських угорців, захист їхніх інтересів. Які найважливіші результати вашої депутатської діяльності за підсумками 2023 року?

– Основна мета моєї роботи як депутата – служити своїй нації. Все, що я роблю для Закарпаття та людей, які там живуть, для угорської громади, вважаю своїм покликанням, мета – забезпечення освітніх і мовних прав людей, котрі проживають на моїй батьківщині, збереження угорськомовної культури в краї, угорської громади. Це найважче у нинішній період, обтяжений війною, яка залишає свій гіркий слід у житті кожної родини.

Минулий рік теж був насиченим, адже, крім війни в Україні та євроінтеграційних зусиль України, нам довелося продовжувати багаторічну боротьбу за відновлення прав, яка почалася у зв’язку з прийняттям освітнього закону в 2017 році. В травні разом зі співголовами робочої групи з питань меншин Європарламенту ми організували конференцію щодо важливості дотримання прав меншин у процесі інтеграції в Євросоюз, за участі єврокомісара з питань сусідства та розширення ЄС Олівера Варгеї. Разом із головою Товариства угорської культури Закарпаття (КМКС) Василем Брензовичем та представницею румунської спільноти України Аурікою Божеску ми поінформували учасників заходу про порушення прав національних меншин в Україні та дискримінаційні процеси у сфері мовних прав. У червні я долучилася до заходу угорської делегації Європейської ради в Страсбурзі, де ми презентували англомовну книжку Struggle for Survival. The Transcarpathian Hungarians (1944–2022), а також мали можливість обмінятися думками з головою української делегації з приводу аналізу Венеціанської комісії щодо закону про нацменшини 2022 року. У вересні разом із президенткою Закарпатського угорського інституту ім. Ференца Ракоці ІІ Ільдико Орос узяли участь у заході, спільно організованому Європейським Союзом і Радою Європи в Кракові, на якому розповіли про обмеження прав закарпатських угорців. Хоча багато хто з учасників намагався переконати представників ЄС, що закони про національні меншини в Україні нормальні й вони не є кроком назад. У листопаді ми організували традиційний, вже 8-й День Закарпаття у Брюсселі. Також у листопаді за підтримки Комітету з питань національної пам’яті побачила світ і угорськомовна книжка «Боротьба за збереження. Закарпатська угорська громада (1944–2022) ».

– Якось ви сказали, що захист прав нацменшин характеризується не великими та вражаючими результатами, але водночас потребує наполегливої ​​роботи й слід цінувати навіть повільний прогрес. Чи відбулися такі зміни в політиці ЄС щодо меншин за останній період?

– На жаль, за останній рік позитивних змін у політиці Європейського Союзу щодо традиційних національних меншин не відбулося. Громадянська ініціатива Minority SafePack, суть якої полягає в тому, щоб ЄС розробив законодавство європейського рівня для захисту прав національних, етнічних і мовних меншин, які проживають на його території, поки що не має прогресу. Як відомо, в січні 2021 року Єврокомісія відхилила ініціативу, проігнорувавши звернення понад мільйона громадян ЄС. Потім, у березні того ж року, ініціатори Minority SafePack звернулися до суду, але позов також був відхилений у листопаді 2022 року. У січні 2023 року ініціатори оскаржили рішення, і відтоді у справі не було жодного руху. Цілком ймовірно, що незабаром відбудеться ще один суд, і нам залишається лише сподіватися, що буде прийнято позитивне для нас рішення. Ми продовжимо боротьбу!

Це прозвучить іронічно, але Копенгагенські критерії поваги та захисту прав меншин, встановлені як умова для країн, які бажають приєднатися до Європейського Союзу, не застосовуються до держав – членів ЄС, вони розглядаються на рівні окремих країн. Ось чому важливо, щоб рівні права меншин були гарантовані під час процесу вступу, оскільки після цього шансів на це не залишиться, тому було б дуже важливо, щоб захист прав меншин був включений до компетенції ЄС якомога швидше.

Розігрування так званої «карти нацменшин» також є дуже популярним політичним інструментом, яким західні політики часто зловживають у власних цілях. У випадку України поширеним є твердження про те, що права меншин не такі важливі, як геостратегічні цілі, або що «Україна – це зразок демократії, де немає проблем із забезпеченням прав меншин».

Але є безвідповідальні заяви, як, наприклад, та, котру зробила депутат Європарламенту від німецької партії Зелених Віола фон Крамон-Таубадель у листопаді: «Якщо подивитися на права угорців у регіоні, навряд чи знайдемо іншу меншину, яка має більше прав». Такі заяви відверто шкідливі, ображають почуття справедливості всіх людей, які знають дійсність. Оскільки представниця Німеччини – політик, яка бере активну участь в обговоренні тем, що стосуються України, багатьом може здатися, що вона добре обізнана із ситуацією, тим самим вона вводить в оману громадськість своїми неправдивими заявами. Але з її заяви видно, що насправді вона не має уявлення про те, як насправді живуть національні меншини в країні, зокрема закарпатські угорці, і навіть як слід не знає політики ЄС щодо них. Адже Єврокомісія також оцінила політику України щодо меншин як незадовільну, а Венеціанська комісія – дорадчий орган Ради Європи з питань конституційного права, що складається з незалежних конституційних юристів, – також критикувала низку українських законів, які стосуються нацменшин. Чи ці цинічні заяви моєї колеги-депутатки є результатом невігластва, чи політичних спекуляцій – незрозуміло, бо я ще не отримала відповіді від неї на свій відкритий лист. У всякому разі, я зробила все, щоб спростувати її заяви та окреслити реальну ситуацію.

– Спостерігаючи за вашою депутатською діяльністю, бачиш, що для вас важливе становище національних меншин, зокрема тих, які проживають в Україні, в тому числі, звісно, ​​закарпатських угорців. У тіні російсько-української війни, яка триває майже два роки, ситуація з правами національних меншин дещо відійшла на задній план. Але у своїх заявах ви наголошуєте на важливості дотримання прав людини, в тому числі прав меншин, оскільки «громадяни демократичної країни не можуть зазнавати дискримінації ані через національну, ані етнічну приналежність, ані через мову чи релігію».

– Так, я вважаю своїм обов’язком та частиною свого покликання захист прав національних меншин, особливо закарпатської угорської громади. На жаль, мало хто виступає за права людини, на захист традиційних національних меншин, християнства чи традиційної сімейної моделі в нинішньому політичному світі, де домінують геополітичні інтереси.

В Україні після 2014 року значно почастішали провокації проти угорців, негативні медійні кампанії, внесення у списки, додаткові перевірки на кордоні, акції залякування та дискредитації угорських організацій та їхніх лідерів. З 2017 року, з моменту ухвалення нового закону про освіту, права нацменшин постійно обмежувалися, на що я регулярно звертала увагу як в Європейському парламенті, так і на різних міжнародних форумах. На жаль, як я вже зазначала, мої слова на захист прав меншин часто залишалися непочутими, часто проблему баналізували, бо, згідно з геостратегічними цілями Брюсселя, це не важливо. Проте Конституція України та її міжнародні зобов’язання передбачають повагу та захист прав меншин, які проживають на території країни, тому про це слід завжди нагадувати. Незважаючи на те, що Європейський Союз використовує позитивну дискримінацію проти України і на багато що закриває очі, у кількох сферах, які потрапили в центр уваги, як, наприклад, боротьба з корупцією чи становище нацменшин, вимагає впровадження реформ від Києва, за допомогою яких керівництво країни може довести, що воно серйозно налаштоване та справді віддане ідеї створення України з демократичними цінностями.

– У висновку Венеціанської комісії щодо закону про національні меншини (спільноти) України, опублікованому 12 червня, чітко зазначено, що новий український закон містить багато гарантій згідно з міжнародними стандартами, але не повністю відповідає європейським і міжнародним стандартам захисту меншин та не відображає міжнародних зобов’язань України, тому потребує змін у кількох пунктах. Відомо, що 21 вересня Верховна Рада прийняла зміни до зазначеного закону, а в жовтні Венеціанська комісія оприлюднила новий (так званий follow-up) висновок, в якому знову висловила кілька критичних зауважень, оскільки закон усе ще не відповідає попереднім рекомендаціям. Чи дотримуєтеся своєї попередньої думки, що переговори про вступ до ЄС можуть початися лише після повного виконання Копенгагенських критеріїв?

– Так, звісно. Критерії вступу є однаково обов’язковими для всіх країн, і Україна не може бути винятком. Зрозуміло, що перед українськими законодавцями стоїть нелегке завдання, оскільки під тягарем війни їм набагато важче реалізувати певні реформи, ніж іншим країнам, які бажають приєднатися. Але, що стосується питання меншин, ми не можемо допустити і для нас є неприйнятним те, щоб Україна позбавляла прав національні меншини, які проживають на її території, посилаючись на війну. До речі, не потрібно було псувати налагоджену законодавчу базу щодо меншин, тоді не було б тепер потреби відновлювати те, що існувало раніше.

Оскільки Закон про національні меншини (спільноти) України Венеціанська комісія не визнала прийнятним навіть після другого внесення поправок, у результаті Європейська комісія також виступила проти нього. Після цього на порядок денний було винесено «зліплений» у прискореній процедурі закон, який частково відновлює права національних меншин України, котрих вони поступово позбавлялися протягом останніх років. Зрештою 8 грудня 2023 року закон був прийнятий Верховною Радою України, який того ж дня підписав президент Володимир Зеленський. Закон, який, на жаль, врахував лише невелику кількість пропозицій організацій угорської меншини, є перспективним і позитивним прогресом, але він усе ще не містить таких важливих пунктів, як, зокрема, відновлення правового статусу шкіл нацменшин, статті про вільне використання національної символіки або забезпечення представництва в парламенті шляхом створення окремого виборчого округу з угорською більшістю. Таким чином, закон не повністю відновлює раніше набуті права меншин. Також залишається багато питань, зокрема, щодо того, як буде реалізовуватися закон, що кодифікує зміни до кількох попередніх законів, а з іншого боку – яку позицію щодо нього займуть Венеціанська комісія та Єврокомісія.

А вступ України до ЄС може бути реалізований, якщо вона повністю підготується до вступу в Євросоюз, тобто виконає Копенгагенські критерії.

– Як член Комітету Європейського парламенту з питань культури та освіти (CULT), ви неодноразово висловлювалися щодо дискримінаційної процедури Європейської комісії у зв’язку з виключенням угорських вищих навчальних закладів, що змінюють моделі, з європейських програм Erasmus+ та Horizon. 7 червня ви ініціювали слухання «Нехай буде почута й інша сторона!», на яких угорські ректори, дослідники та студенти мали можливість поділитися своїми поглядами на цю тему з представниками Європейського парламенту та Європейської комісії. Чи є якісь ознаки того, що ця проблема, яка стосується багатьох людей, буде вирішена найближчим часом?

– З моменту заснування в 1987 році, Erasmus+ була найпопулярнішою програмою ЄС, у якій брало участь понад 10 мільйонів учасників по всьому світу, включаючи сотні тисяч угорських студентів і викладачів. Із самого початку запровадження програми нам говорили, що основними принципами роботи вважаються інклюзивність, рівні можливості та толерантність, а тепер виявляється, що десятки тисяч угорських викладачів, студентів і науковців зазнають дискримінації, а ЄС використовує цю програму як політичну зброю.

Я вважаю це рішення Ради Європи проти угорських університетів, які змінюють модель, дуже несправедливим, оскільки воно руйнує престиж угорської вищої освіти та науки, а також її систему міжнародних відносин, а отже і конкурентоспроможність Угорщини.

На думку Європейської комісії, перешкодою для подання нових заявок було те, що в результаті реформи зміни моделі вищої освіти утримання 21 університету взяли на себе фонди, до опікунської ради яких увійшли і вищі політичні лідери. Згідно з обґрунтуванням, викладеним у рішенні, це становить «серйозний ризик» щодо прямих та опосередкованих програм фінансування ЄС, хоча ми знаємо, що ці кошти використовуються університетами для підтримки студентів, дослідників та викладачів. Органи ЄС регулярно перевіряють використання коштів і жодного разу не виявили будь-яких зловживань у цьому плані, тому політичний шантаж із боку Єврокомісії в цій сфері очевидний. Протягом останніх місяців уряд Угорщини зробив багато кроків для розв’язання ситуації, вищі політичні лідери вийшли з опікунських рад, але щойно наближається час для угоди, Єврокомісія висуває нові й нові умови, тому очевидною є навмисна затримка.

Тим часом уряд Угорщини оголосив про програму Pannónia, яка буде запущена наступного року з бюджетом у 10 мільярдів форинтів, котра надасть можливість 8-10 тисячам студентів, викладачів і дослідників брати участь у програмах обміну.

У першому колі програма охопить університети зі зміненою моделлю. Громадський фонд Tempus 15 січня 2024 року оголосить про грант для університетів, тож студенти вже в березні зможуть подавати заявки, щоб із осені брати участь у програмах обміну. Крім того, триватимуть переговори щодо програм Erasmus+ і Horizon Europe, і ми сподіваємося: бюрократи в Брюсселі якомога швидше зрозуміють, що вони не можуть робити студентів, викладачів і дослідників жертвами політики.

– 14 листопада вже увосьме відбувся День Закарпаття у Брюсселі. Цей захід проводиться з 2015 року щоосені. Під час заходу, окрім привернення уваги до становища угорської громади Закарпаття, у столиці Бельгії представляють цінності Закарпаття через образотворче, прикладне, сценічне мистецтво. Якою була програма цього року?

– Для мене велика радість і гордість, що День Закарпаття в Брюсселі став традиційним. Аудиторія в Брюсселі розраховує на подію, чекає на спікерів із Закарпаття, авторитетних політичних та громадських діячів і, звісно, щороку має великий успіх суп із квасолею та капустою. День Закарпаття – це більше, ніж культурний захід. Подія привертає увагу до нашої громади, про яку циркулює багато неправдивої інформації. Саме тому особливо важливо, щоб, крім ознайомлення з нашими культурними, мистецькими цінностями, традиціями, минулим, завжди був наголос на подіях сьогодення, на представленні теперішньої ситуації, яка пояснює наше відстоювання своїх прав. Цього року ми презентували виставку картин закарпатського митця Петра Матла «По п’ять», яка представляє трагедію закарпатських угорців – так звані «маленькі роботи». Під час другої частини презентації виступили актори Закарпатського обласного угорського драматичного театру.

– Цього року ви прийняли дві групи із Закарпаття: у травні у Страсбурзі та в листопаді у Брюсселі. Яке відчуття, коли вдається зустрічатися і спілкуватися з людьми з «дому»?

– Приймати гостей як у Брюсселі, так і в Страсбурзі – це чудове відчуття. Коли я зустрічаю людей з «дому», це наче до мене приїхало Закарпаття. Адже, куди б ми не потрапили у великому світі, ми завжди несемо в серці частинку рідної землі. Мені дуже подобається спілкуватися з відвідувачами, я рада, що можу познайомити їх із власним робочим процесом, колегами з «Фідес». Я також вдячна своїй команді за те, що вони проводять для краян екскурсії по штаб-квартирах Європейського парламенту. Під час таких візитів збагачуються і гості, і я. Я набираюся сил і надалі захищати права закарпатських угорців, служити своїй нації, а вони – досвідом і яскравими враженнями.

– Які завдання стоять перед майбутніми виборами до Європарламенту? Чи можуть відбутися зміни у складі ЄП після червневих виборів?

– На нас чекає насичений початок року та той період, що залишився до виборів. Багато питань Комітету з питань культури та освіти буде винесено на пленарне голосування в січні. Загалом усі комітети намагатимуться закрити розпочаті ними справи до квітня. Крім того, є чимало роботи, пов’язаної з політикою щодо меншин. Щодо складу Європарламенту, на мій погляд, було б передчасно робити прогнози, але ми точно очікуємо зрушення вправо. Але я вважаю важливим, щоби до того часу ми виконували свою роботу професійно, максимально, старанно. У Брюсселі та Страсбурзі, незважаючи на значні труднощі, інтереси угорського народу представляємо ми. Хоча нас і небагато, але ми сильні, і наш обов’язок – захищати угорський народ, його інтереси в Європейському парламенті та інших інституціях ЄС.

– Що б ви передали закарпатським угорцям?

– Сподіваюся, що новий рік принесе нам щасливіше, мирне завтра, що родини знову зможуть бути разом, що наші вулиці знову будуть наповнені життям і радістю, що наші церкви та школи залишаться угорськими. А до тих пір бажаю угорцям Закарпаття віри, витримки, сили, миру та нового року, сповненого надіями! Навіть якщо по дорозі ми занепадемо духом, не забуваймо: «Довір свої справи Господу, тоді здійсняться задуми твої» (Книга притч 16; 3).

Олександра Чуга/Csuha Alexandra/Kárpátalja hetilap