Що таке імперативний мандат і як тепер відкликатимуть депутатів?

          Кілька днів тому Президент України Володимир Зеленський підписав зміни до Виборчого кодексу. І, однією із новинок підписаного законопроєкту стало затвердження імперативного мандату для місцевих рад, простіше кажучи, – правил відкликання депутатів. До відома, імперативний мандат для місцевих рад був затверджений уже давно, але, за словами «слуги народу» Віталія Безгіна, члена комітету з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування фактично не працював.

          До речі, сам термін «імперативний мандат» є свого роду правилом, згідно якого депутат представницького органу влади зв’язаний наказами виборців і протягом усієї своєї діяльності відповідальний перед ними. При цьому законодавчо закріплена можливість дострокового відкликання тих депутатів, які не виправдали довіри своїх виборців. На даний час імперативний мандат існує, в основному, у соціалістичних і дуже рідко у деяких розвинутих країнах.

          Тож, термін «імперативний мандат» включає можливість для виборців контролювати обраних представників, надаючи їм накази та маючи можливість дострокового відкликання з посади. Питання про дострокове відкликання партіями з’явилося у цьому контексті пізніше. Сьогодні імперативний мандат у класичному розумінні у європейських країнах з демократичною формою політичного режиму прямо забороняється або не застосовується. У європейських країнах загальноприйнятою і поширеною є теорія вільного мандата представників, згідно з нею члени парламенту розглядаються як представники всього народу і відповідальні тільки перед своїм сумлінням.

          Так от, нові зміни до закону «Про статус депутатів місцевих рад» надають можливість реально відкликати депутата за народною ініціативою – для цього мають бути зібрані підписи виборців на території, до виборчого органу якої входить депутат. Кількість зібраних підписів у сумі має перевищити кількість відданих за нього голосів. Цей факт вважатиметься зверненням до політичної партії, яка була суб’єктом висування цього кандидата. Наступним кроком у цій процедурі є скликання конференції місцевого осередку партії, яка і розгляне питання щодо його відкликання і якщо дві третини делегатів конференції проголосують «за», то цей депутат втрачає депутатські повноваження. 

          Таким чином, сьогодні  певна політична партія вже самостійно може прийняти рішення про скасування депутатських повноважень, навіть якщо «правопорушник» аж ніяк не виявляє свого бажання про вихід з її фракції. І тут потрібно розуміти, що підстави для початку процедури відкликання дуже широкі – починаючи від звичайних прогулів та відсутності самої комунікації з виборцями і до свідомого чи «несвідомого» відходу від програмних положень партії.

          Тут можемо нагадати, що мова конкретно йде про місцеві ради, які вирішують явно не задачі геополітичного масштабу, тож порушення програми партії – дуже розпливчасте формулювання. Як певне послаблення закон передбачає, що імперативну норму можна буде застосувати лише через рік з початку роботи того чи іншого депутата.

          Показовим у цій ситуації є той факт, що впровадження імперативного мандату у самій Верховній Раді, яка і диктує свої правила радам нижчого рівня, було провалено. Тут зрозуміло, що таким чином керівництво «слуг народу» намагалось додатково втримати свою монобільшість «у рамках» і запобігти спроцесу купівлі «тушок», але від цієї ідеї прийшлося терміново відмовились після досить гучногоскандалу, який піднявся всередині самої фракції. А от щодо місцевих рад, які матимуть все більший вплив ближче до фіналу децентралізації, парламентарі цей механізм вирішили застосувати.

          Крім цього, вони паралельно вирішили, що «партизація» місцевих виборів, тобто заборона мажоритарки, починається з громад, де мешкає більше 10 тис. виборців. Це робить імперативний мандат ще більш потужним інструментом впливу на місцевий депутатський корпус. Який, якщо вже бути цілком відкритим, формує свої союзи, без врахування ідеологічних рознарядок з Києва, і частенько буває далеким від партійних процесів. Особливо це стосується регіонів, які мають потужні регіональні політичні сили

          Ці «кроки» нашої молодої демократичної системи, Україна, по суті, суперечить європейським трендам сьогодення. Більш того, самі плани запровадження імперативного мандату вже були розкритиковані європейськими інститутами, зокрема, і Венеційською комісією. Але ми вирішили йти своїм шляхом розбудови власної держави… І дуже хочеться, щоб із цього «процесу державотворення» не вийшло «політичних граблів».

НЬЮЗМЕЙКЕР