Польсько-угорські зовнішньополітичні наративи
Жолт Неймет – голова Комітету закордонних справ парламенту Угорщини від «Фідес»
Схоже, що одним із фронтів російської агресії проти України є інформаційна війна проти угорсько-польської дружби. У польській громадській думці шаленими темпами поширюється хибна думка про те, що Будапешт проводить проросійську політику і в Угорщині є ті (хоча й можуть похвалитися меншими «результатами»), хто намагається представити польський уряд безвідповідальним. Я можу лише закликати всіх в обох країнах не піддаватися маніпуляціям: ретельно вивчаючи ситуацію в іншій державі, треба намагатися зрозуміти відмінності в акцентах угорської та польської політики щодо України, а також помітити схожість.
Прем’єр-міністр Віктор Орбан одразу після початку війни заявив, що російська агресія створила ситуацію, в якій угорці мають відкинути свою опозицію, спричинену українською політикою щодо нацменшин минулих років, і підтримати атаковану Україну всіма наявними засобами. Він додав, що, здійснивши атаку на суверенну країну, Росія зробила крок, який не може бути виправданий жодним аргументом. Такий підхід підтвердила і нещодавня політична заява законодавчого органу.
Позиція уряду та законодавчої влади з цього приводу ґрунтується на статті 2 пункту 3 Статуту ООН, у якій члени всесвітньої організації зобов’язалися вирішувати свої суперечки мирними засобами. Росія грубо порушила цю домовленість, напавши на Україну. Передусім, посилаючись на це, прем’єр-міністр Угорщини кілька днів тому заявив, що угорсько-російські відносини, які раніше працювали коректно, уже не такі з часу агресії проти України. Таким чином, уряд Угорщини з самого початку чітко та послідовно став на бік України і демонструє солідарність з нею. Угорщина проголосувала за всі санкції проти Росії в ЄС, а також підтримала передачу Україні оборонного обладнання з ЄС. У Польщі про це також з’явилося багато неправдивих новин. Поширюється, наприклад, інформація, що Угорщина блокувала виключення Росії з системи SWIFT, але це абсолютно не відповідає дійсності. Само собою зрозуміло, що українсько-угорський і румунсько-угорський пункти пропуску відкриті для всіх громадян України та іноземців, які законно перебувають в Україні, і уряд Угорщини разом з органами місцевого самоврядування та благодійними організаціями надає їм усю можливу допомогу та підтримку.
У перші дні війни був період, коли пропорційно до чисельності населення в Угорщину прибувала найбільша кількість біженців з України. Загалом після Польщі саме до Угорщини приїхало найбільше людей – 10–15% усіх біженців. Але річ не в тому, коли скільки біженців перетинає кордон. Річ у тім, що скільки б людей не прибувало, Угорщина, як і Польща, приймає та забезпечує всіх.
«Отже, уряд Угорщини чітко і послідовно з самого початку на боці України»
З Угорщини в сусідню Україну також надходить значна кількість гуманітарної допомоги. Частиною цього стала негайна доставка великої кількості пального через кордон. Хоча формально це не воєнна підтримка, але в контексті війни особливо важливою є стратегічна роль Угорщини в енергозабезпеченні України.
Колись Угорщина була першим сусідом України, який здійснив реверс потоку газу в трубопроводі, що з’єднує дві країни, і відтоді це найважливіший напрямок зовнішнього імпорту газу України.
Слід зазначити, що Закарпаття – регіон, куди надходить уся допомога для України, – не є зоною бойових дій. Це надзвичайно важливо, і цю ситуацію слід зберегти як для Угорщини, так і України. З польської сторони дехто зневажає той факт, що для Угорщини це важливо, зокрема, через 150 тисяч угорців, які живуть на цій території. Я не хочу класифікувати моральний бік такої зневаги. Так, збереження життя 150 тисяч угорців і понад мільйона українців, які проживають на Закарпатті, має для нас дуже важливе значення.
Кожен, хто відчуває моральне право засуджувати Угорщину за це, повинен принаймні взяти до уваги стратегічну важливість безпеки гуманітарної допомоги, яка доставляється Україні через цю територію. Це загальноєвропейський інтерес – мати хоча б один маршрут, яким можна безпечно доставляти допомогу Україні. Уже тільки з цієї причини Угорщина повинна утримуватися від будь-яких заяв чи заходів, що можуть розглядатися російською стороною як військовий виступ, який має бути покараний.
Варто додати, що Угорщина в принципі змогла б спровокувати Росію лише риторично. Уряди, які перебували при владі в період з 2002 по 2010 роки, разом зі спричиненням важкої кризи в угорській економіці, також «подбали» про повне скорочення армії та оборонної промисловості. І хоча після відновлення економіки наприкінці 2010-х років розпочався концептуальний розвиток угорської військової та оборонної промисловості, напад Росії на Україну застав Угорщину приблизно на півдорозі цього близько 10-річного процесу. У своїй нинішній ситуації Угорщина, навіть якби хотіла, не змогла б підтримати Україну значними поставками озброєнь, не зашкодивши своєму основному обов’язку, тобто виконанню власних зобов’язань у НАТО. Таким чином, символічне долучення Угорщини до транспортування зброї призведе до значного ризику жертв як для угорців, так і українців, в обмін на нульові практичні результати. Жертви без результатів – це справа, за яку не можна братися під час війни. Тому наші польські друзі повинні усвідомити, що з об’єктивних причин, окрім згаданої вище стратегічної гуманітарної допомоги, Угорщина може підтримувати Україну переважно шляхом активної мирної політики.
Вважаю помилкою недооцінку цієї стратегічної можливості. У спільних інтересах України, Польщі та Угорщини скористатися першою можливістю для миру та покласти край воєнним діям. З кожним днем війни, з кожною втратою людських життів, з кожним зруйнованим інфраструктурним об’єктом слабшає повоєнна Україна. Тому здатність створити мир має величезне стратегічне значення. Угорщина прагне зберегти свою здатність будувати мир і використовувати кожну можливість на користь України, Центральної Європи, Західного альянсу та світу.
Такий профіль зовнішньої політики Угорщини справді відрізняється від ролі Польщі. Варшава може передусім підтримати Україну в тому, щоб вести мирні переговори з Росією з найвигіднішої військової позиції. Однак слід бачити, що обидві ролі не суперечать одна одній, тому наратив, який протиставляє їх, дуже шкідливий. Союз є союзом не тому, що всі в ньому роблять те саме, а тому, що кожен робить те, на що він найбільше здатний заради спільної мети.
«Здатність створювати мир має першорядне стратегічне значення»
Але виникає питання: чи є мета спільною, коли прем’єр-міністр Угорщини в інтерв’ю заявляє, що Польща бажає відсунути кордон західного світу на схід, а Угорщина просто хоче незалежну державу між собою та Росією? Усім, хто запитує це, варто зауважити, що таке розрізнення описує два типи обґрунтувань, але з однаковим практичним висновком. Адже видно неозброєним оком, що українська нація хоче належати до західного світу, тож якщо вона зможе жити в незалежній державі, то рано чи пізно до нього належатиме. Тож у цій заяві прем’єр-міністра Угорщини немає нічого, що хтось намагається туди вставити, що один із двох аргументів хороший, а інший поганий.
Факт, що польські та угорські аргументи багато в чому відрізняються, але факт і те, що обидва спрямовані на те, щоб дозволити українській нації жити в мирі та вільно вирішувати свою долю. Це ясно видно і з тієї ініціативи, що і Польща, і Угорщина разом з іншими державами – членами Центральної Європи рішуче виступають на форумах за членство України в Європейському Союзі.
Бачення членства України в ЄС також показує, що наша політика, як це буває під час війни, працює на два часові терміни. Один із них стосується рішень, допомоги та мирної політики, безпосередньо пов’язаних із воєнною ситуацією зараз. Інша часова площина – це повоєнний світ, частиною якого є Україна – член ЄС. У той же час сильна Європа та сильна Центральна Європа в ній є частиною цього бачення.
Це бачення також спільне. Однак, безсумнівно, існує різниця між угорським і польським уявленням про те, що служить сильній Європі: повна ізоляція від російських джерел енергії, як вважають наші польські друзі, або руйнування російської монополії на імпорт енергоносіїв – і, як наслідок, її надприбутків, – що лежить в основі стратегії Угорщини.
Вибір між російським та іншими джерелами енергії для багатьох європейських економік, зокрема Угорщини, – це питання постачання енергії за конкурентними цінами і таким чином становлення в міжнародній конкуренції. Тому, на нашу думку, повністю виключивши російські джерела енергії, Європа покарає Росію таким чином, що завдасть більше шкоди собі, ніж російській стороні. А завдати більше шкоди собі, ніж ворогу, особливо під час війни, є найбільшою помилкою, яку можна зробити. Тому я хочу дати зрозуміти, що Угорщина виступає лише проти повного виключення російської енергії з європейського ринку, але підтримує все, що допоможе покінчити з монопольним становищем російської енергетики. Це важливо тому, що колись – сподіваюся, якнайшвидше – війна закінчиться, але це не закінчить історію. Світ залишиться мінливим.
Буде жорстка конкуренція, з’являтиметься дедалі більше безпекових викликів. Тому ми повинні пережити нищівну війну по сусідству так, нести тягар, який вона покладає на нас, так, щоб потужний економічний і технологічний розвиток останніх років у наших країнах не зупинявся або якомога менше сповільнювався. Завдяки нашій політиці ми повинні досягти того, щоб у повоєнному мирі була дуже міцна та конкурентоспроможна на глобальному рівні Центральна Європа, яка швидко розвивається і частиною якої є Україна.
Підпишись на спеціальний телеграм канал де кожна новина розміщена у повному обсязі. Твій телефон завантажуватиме новини у фоні тільки тоді, коли це можливо, і ти завжди будеш у курсі останніх подій.
Підписатися