В Ужгороді за круглим столом обговорили питання мовного законодавства

3-го листопада в Ужгороді за круглим столом відбулося обговорення заборон і непорозумінь щодо мовного закону за участі керівниці Державної служби України з етнополітики та свободи совісті, представників офісу мовного омбудсмена, очільників організацій закарпатських національних меншин та представників відповідних департаментів Закарпатської облдержадміністрації. Київська делегація організувала зустріч у рамках кількаденного візиту на Закарпаття, основною темою якої було обговорення та роз’яснення положень Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної».

Голова Державної служби України з етнополітики та свободи совісті Олена Богдан окреслила мету обговорення. За її словами, у суспільстві виникла низка питань щодо мовного законодавства, з якими пов’язані певні непорозуміння.

– Наше завдання – зрозуміти реальну ситуацію, порівняти окремі пункти закону з міжнародними зобов’язаннями країни. Ми намагаємося зрозуміти, що стало причиною обурення, і або пояснимо непорозуміння щодо певних статей закону, або запропонуємо поправки з цього приводу, – зазначила Олена Богдан.

Напередодні, протягом 13-15 вересня, делегація відвідала Закарпаття для того, щоб дізнатися, що турбує угорську меншину, якою вона бачить ситуацію із дотриманням прав національних меншин (в тому числі угорської) в Україні, які існують шляхи вирішення проблеми.

Уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь не зміг бути присутнім на зустрічі, оскільки брав участь у засіданні погоджувальної комісії Верховної Ради для обговорення законів, що готуються, тому до засідання за круглим столом долучився представник мовного омбудсмена Андрій Вітренко. Він також удруге відвідав нашу область разом зі своїми колегами та наголосив на актуальності діалогу з меншинами.

Після цього учасники перейшли до обговорення конкретних тем та проблемних питань.

Один із коментарів був про те, чи повинні виступи іноземними мовами супроводжуватися державною мовою на публічних заходах? У відповідь прозвучало: якщо захід організовують державні та комунальні установи, переклад є обов’язковим. Наприклад, якщо угорський громадський діяч приїжджає на запрошення мера українського міста, переклад потрібен, якщо він приїжджає на запрошення громадської організації, то переклад не потрібен.

Щодо театральних вистав, то якщо це державний або комунальний театр, переклад українською мовою та субтитрування є обов’язковими. Якщо це приватний театр, це не є обов’язковим.

Мирослав Горват порушив питання кодифікації ромської мови. Олена Богдан запевнила, що створення робочої групи з цього питання вже внесено до плану роботи служби.

Також чимало нарікань на статтю 25 чинного мовного закону про друковану пресу, яка вимагає, щоб друкована продукція видавалася державною мовою. Друковані засоби масової інформації можуть публікуватися іншою мовою за умови, що будуть одночасно продубльовані державною мовою у відповідному накладі.

Олена Богдан зазначила, що це питання роз’яснено в п. 5 цієї ж статті, де зазначені вимоги не поширюються на друковану пресу кримськотатарською, іншими мовами корінних народів України, англійською, іншими державними мовами Європейського Союзу. Іншими словами, для угорського, румунського чи словацького медіа-продукту, мови яких є офіційними в ЄС, переклад не потрібен.

Також обговорювалася стаття 26 про книговидання, згідно з якою видавець, що перебуває у державному реєстрі, зобов’язаний надрукувати державною мовою не менше 50% опублікованої ним у певному календарному році продукції. Олена Богдан пояснила, що і тут також виникло чимало непорозумінь.

– Положення першого абзацу знову ж таки не поширюються на публікації офіційними мовами Європейського Союзу, – підкреслила вона.

На думку учасників круглого столу, також потребує уточнення питання щодо мови назв об’єктів, таблиць топонімів тощо. Руслан Сейдаметов від імені секретаріату Уповноваженого з питань захисту державної мови зазначив: «Таблиці назв міст та вулиць і т.п. на державних будівлях, спорудах урядових організацій повинні бути українською мовою, але назви можуть бути продубльовані іншими мовами.

– Ці назви мають бути написані українською мовою, оскільки громадяни України не зобов’язані володіти іншою мовою, крім української.

Це ніхто не заперечував, але учасники зустрічі звернули увагу на проблему транслітерації топонімів та географічних назв. Наприклад, латинська транслітерація угорського с. Кідьош – «Kidyosh». Є й румунські назви, які важко дублювати латиницею. Це питання, на думку учасників заходу, потребує уточнення.

– Щоб усунути непорозуміння, необхідно внести додаткові зміни. Ці пропозиції також можуть бути включені до Закону про національні громади, – зазначила О. Богдан.

У сфері послуг також виникла низка непорозумінь. У законі зазначено, що всі надавачі послуг повинні використовувати в роботі українську мову. Це не означає, що заборонено обслуговувати клієнта іншою мовою, але є вимога, щоби обслуговування українською мовою також забезпечувалося.

Андрій Вітренко підтвердив, що найбільше непорозумінь та заяв по Україні саме з цього приводу.

– Тому ми направили нашу інформаційну кампанію на те, щоб не поширювалися страшні історії, й спілкування іншими мовами в закладах не каралося. Мова сервісу – за замовчуванням українська, але якщо продавець на спеціальний запит відповідає російською чи угорською мовою, це не суперечить закону! Однак той факт, що клієнт вітається, наприклад, угорською, ще не означає, що він просить подальшого обслуговування цією мовою.

За словами роз’яснювачів закону, лише і виключно слова «обслуговуйте мене угорською» дає право надавачу послуг надалі говорити угорською.

Зазначалося, що вдала ідея – розробити посібник із практичного застосування окремих положень закону.

Наприкінці обговорення за круглим столом радник голови Товариства угорської культури Закарпаття Йосип Резеш коротко підсумував багатогодинну зустріч:

– Добре, що ми зустрілися, але вважаю, що кількість учасників була замалою. Варто було б провести цей круглий стіл для ширшої аудиторії, бо це питання стосується багатьох. Тим паче, що участь у заході брали дві київські структури, відповідальні за мовну політику в Україні, одна з яких займалася її розробкою, а інша – контролює її дотримання.

Як завжди, тепер теж висловлювалися здебільшого ми, угорці. Ми повідомили, що не згодні з цим мовним законом, і досі наголошували, що не хочемо, щоб права національних меншин, закріплені в Конституції та в міжнародних зобов’язаннях, були обмежені.

Нам вдалося поставити своє запитання: який правовий вихід із ситуації, котра склалася через мовний закон? У мовному законі є багато статей, які посилаються на закон про меншини, але, на жаль, він ще не розроблений. То як нам бути? Виник діалог, де ми, представники організацій меншин, внесли пропозиції щодо того, які моменти мають бути включені в закон про меншини, котрий розробляється.

Ми говорили про використання мови нацменшин, у нашому випадку – угорської, поза навчальним процесом в освітніх закладах, а також про питання, що стосуються органів місцевого самоврядування. У четвер у Берегові ми ширше обговорили ці питання з головами територіальних громад.

Я порушив питання про те, що якщо ми займаємося захистом української мови на національному рівні, то маємо посилити відповідальність та покарання за наслідки розпалювання міжнаціональної ворожнечі, наприклад, замальовування дороговказів із назвами села, написи на будівлях органів місцевого самоврядування.

Як перший крок – добре, що вислухали нас. Яким буде практичний ефект від зауважень, котрі ми висловили, покаже час, – резюмував радник голови ТУКЗ-КМКС Йосип Резеш.

Вікторія Рего/Rehó Viktória/Kárpátalja hetilap/Тижневик Kárpátalja