Йосип Борто про обшуки у Василя Брензовича, погрози та інші провокації проти угорців Закарпаття

Як відомо, останнім часом закарпатські угорці почуваються неспокійно через систематичні погрози і різного роду провокації, спрямовані проти угорської громади. Не можна тут оминути й обшуки, проведені представниками СБУ в помешканні одного з лідерів угорців Закарпаття, голови ГО «ТУКЗ – КМКС» Василя Брензовича, а також в офісах організацій угорців Закарпаття в Ужгороді та Берегові.

З цього приводу в суспільства накопичилось чимало питань. Отож деякі з них «Карпатському об’єктиву» прокоментував заступник голови ГО «Товариство угорської культури Закарпаття», відомий місцевий політик Йосип Борто.

– Рік, що минає, був неоднозначним для «ТУКЗ – КМКС». Спочатку успіх на виборах, а потім провокації та погрози. Чи пов’язуєте ви ці речі?

– Так, я думаю, що вони залежні одна від одної. На виборах до органів місцевого самоврядування ми досягли історичного успіху. В обласну раду за список нашої партії проголосували понад 39 тисяч виборців – 11,5% усіх голосів. Це кращий результат, ніж у 2015 році, коли ми теж були дуже успішні – тоді набрали лише 9,5% голосів. Отож ми отримали 8 мандатів із 64 у Закарпатській обласній раді. Це одна 8-ма частина. Ми так само мали великий успіх на виборах в Ужгородську і Берегівську районні ради. В Ужгородську – набрали найбільше голосів за всю історію й отримали 6 мандатів.

Але нам не вдалося конвертувати цей успіх у політичний вплив, тобто посади в керівництві цих рад. Так вийшло, що ми опинилися в опозиції і в обласній, і в Ужгородській районній раді. В облраду пройшло 8 партій. І конфігурація коаліції могла бути різною. Однак більшість мали утворити мінімум чотири партії. Тому після виборів почалися переговорні процеси. Ми також долучилися до них. Але було настільки багато невизначеності та непослідовності серед учасників цього процесу, що настав час, коли керівництво нашої партії разом із тими депутатами, котрі пройшли в обласну раду, прийняло рішення тимчасово вийти з переговорів. Нехай кристалізуються бажання та наміри політичних сил, які потрапили до ради. А ми в разі потреби пізніше би підключились. Це було в суботу, і в неділю наш голова Василь Брензович повідомив про це іншим учасникам переговорного процесу. А вже в понеділок він не з’явився на зустріч із представниками політичних сил, бо того дня з самого ранку до нього прийшли (маються на увазі працівники СБУ з обшуками, – авт.).

Після чого ми зробили заяву, були обурені, засуджуємо ті звинувачення і ті події. Окрім обшуків, проводилися також різні провокаційні акції, про які, я думаю, читачі знають. Штучно створені хвилі після подій, котрі відбулися на сесії в Сюртівській громаді, навколо того, що там після державного гімну окремі депутати та гості виконали угорську молитву, яка нині є гімном Угорщини. Проти них відкрито кримінальне провадження, їх звинувачують у державній зраді. Крім нас, заяви щодо цих подій зробили і представники семи інших партій, що пройшли до обласної ради. Вони також засудили ці події й висловили солідарність із нашою політичною силою «КМКС» і нашим керівником Василем Брензовичем. Представник однієї з партій просто відмежувався від усього, що відбулося.

Після цих подій, після наступів на нашу спільноту ми вважали, що не маємо морального права далі брати участь у переговорних процесах і виборах керівництва обласної ради. Тому на першому урочистому засіданні Закарпатської обласної ради нового скликання, коли перейшли до розгляду питання про обрання керівництва, ми зробили коротку заяву й покинули залу. Після чого сесія продовжила свою роботу, обрали голову, заступників… Заяву про причини нашого рішення зробив я. Ми вирішили діяти так, аби продемонструвати засудження тих подій і висловити солідарність із нашим керівником Василем Брензовичем. Але, наголошую, ця акція була тільки одного разу. Далі ми маємо намір продовжити роботу. Оскільки виборці голосували за нас, щоб ми могли представляти їхні інтереси, і ми це робимо. Ми повинні й будемо боротися за те, чого хочемо досягти, що обіцяли своїм виборцям. Далі бачимо, що не входимо до більшості, а отже, маємо намір стати конструктивною опозицією. Будемо підтримувати всі проєкти рішень, які ведуть до покращення умов життя закарпатців. Однак водночас будемо активно порушувати ті питання, що є проблемами для наших краян.

Тому ми прийшли на друге пленарне засідання обласної ради і голосували майже за всі проєкти рішень, окрім того, яке стосувалося створення профільних комісій. І не тому, що до 9 існуючих додали ще одну. Це рішення, між іншим, ми вважаємо правильним. Це комісія з адмінреформи, тож нині є актуальною. Але ми вважаємо неправильним підхід, коли поділили комісії та їхнє керівництво суто між чотирма фракціями, що утворили коаліцію. Дуже несправедливо і недемократично, коли до найважливішої комісії – бюджетної – увійшли тільки представники провладних фракцій. А з опозиції включили лише одного депутата. Між іншим, від нашої партії це Василь Брензович, котрий наразі відсутній. І можливо, тривалий час його не буде. Тобто немає ніякого контролю з боку опозиції над бюджетним процесом, над використанням бюджетних коштів. Є дві партії, представлені в цій комісії кількома депутатами, – 6 депутатів від двох фракцій, і є три фракції, котрі взагалі не представлені ніким. Тобто опозиція не може виконувати свою основну функцію – контроль за використанням бюджетних коштів. Усюди в демократичному світі так є, це основна функція опозиції. Тому ми не підтримали згадане рішення.

А ось на третє засідання обласної ради, де, між іншим, розглядалося таке важливе питання, як бюджет на 2021 рік, ми планували прийти. Бо бюджет, який би не був слабенький (цьогоріч зменшили фінансування ще на 200 млн грн), але його треба приймати. Інакше бюджетники не матимуть зарплат, а державні установи – грошей на функціонування, не буде коштів на соціальну сферу й того мізеру на розвиток, що передбачені в проєкті бюджету. Тому ми готові були голосувати, однак не змогли взяти участь у засіданні. Річ у тім, що шестеро наших депутатів з поважних причин не змогли прийти, а ті двоє, які з’явилися, – я та Ілдико Орос, – щойно почався розгляд питань, змушені були терміново покинути засідання. До нас зателефонували із Вилоцької громади й повідомили, що там дуже серйозні проблеми та велика напруга. Потенційно могли відбутися далеко не мирні акції: конфронтація загострилася настільки, що могла призвести до насильства. Тому нас дуже просили туди поїхати і зняти напругу. Ми провели там чотири години переговорів, результатом яких стало те, що нічого поганого не відбулося. Ми поїхали у Вилок, бо знали, що там треба гасити вогонь. А в обласній раді і так є більшість, котра проголосує за бюджет. Це пояснення, чому фракції «КМКС» не було на третьому засіданні. Кажу це тому, що в ЗМІ поширювали інформацію, начебто ми блокуємо роботу ради. Це є неправда.

– Ви згадували про Василя Брензовича. Наскільки відомо, підозру йому так і не висунули?

– Після проведення обшуків нинішній голова обласної ради заявив, посилаючись на інформацію від силовиків, начебто Василю Брензовичу буде оголошено підозру. І там досить серйозні звинувачення, котрі передбачають позбавлення волі від 7 до 12 років. Однак підозри Василю Івановичу поки що не було, і сподіваємося, не буде. Кримінальні провадження проти Благодійного фонду «Еган Еде» відкрито вже 2,5 року тому. У процесі цієї справи проведені неодноразові обшуки та перевірка документації. Але нічого не знайшли. Ні фінансових порушень, ні доказів, які б довели звинувачення у справі. Десь рік тому також було відкрито кримінальне провадження по іншому благодійному фонду, що знаходиться в Берегові, котрий теж очолює Василь Брензович. І ось у рамках цих кримінальних проваджень Запорізький суд видав дозвіл на обшуки. Що відбувається наразі, ми не знаємо.

– А Василь Іванович як зараз почувається?

– Через хворобу він виїхав в Угорщину лікуватися.

– Чи пов’язаний його теперішній стан із цією стресовою ситуацією?

– Думаю, пов’язаний. Можна собі уявити, коли людина віддала стільки своєї енергії, сил та знань, щоб організувати роботу всіх цих благодійних організацій, аби допомогти закарпатцям. І дійсно ця допомога реальна. А замість того, щоб хтось за це подякував, звинуватили безпідставно в сепаратизмі, державній зраді… Звичайно, будь-кому було би недобре на душі. А ще до всього можуть посадити за ґрати на 7–12 років. Хто такий сильний, що витримає подібне без наслідків для здоров’я?

– Як, на вашу думку, це все може позначитися на українсько-угорських відносинах?

– Стан цих відносин, на жаль, і без того напружений. Ми сподівалися, що ця напруга буде спадати. Але, як бачимо, останні події демонструють, що вона, навпаки, посилюється. Це все штучно створено, однозначно. Я досі впевнений і сподіваюся на сто відсотків, що це напруга не між національностями, не між людьми. На Закарпатті тисячу років мирно, дружно живуть представники багатьох різних національностей. Є багато змішаних сімей. І тут люди звикли з повагою ставитися до мови, культури, традицій, віри інших національностей. Можливо, частина людей уже й знаходиться під впливом усіх цих маніпуляцій, але абсолютна більшість і надалі хоче миру, дружби та стабільності.

Але водночас є сили, котрі явно зацікавлені створити напругу, посіяти ворожнечу, проводити провокаційні акції. Сподіваюся, що тут і надалі не буде підґрунтя. Тобто все це буде безрезультатним, як і до цього часу. Та неприємності воно приносить неабиякі, і чим далі, тим більше. І на міждержавних відносинах відображається зовсім не позитивно. Тому я вважаю, що треба покінчити із залякуванням, з цими провокаційними акціями. А влада має захищати всіх, і представників національних меншин у тому числі. Якщо ці провокаційні акції проводяться людьми, котрі приїхали з-за кордону, то влада повинна їх знайти і покарати відповідно до закону. І не дозволити повторення та продовження такого безчинства.

На міждержавному рівні створені міжурядові комісії, які мають завдання сісти за стіл переговорів, скласти список тих питань, котрі є проблемними і спричиняють напругу між двома державами. Пройтися по цих питаннях і демократично, шукаючи компроміс, – бо кожна зі сторін має свою позицію та інтереси, – підготувати такий документ, котрий можуть підписати перші особи обох держав – президент України та прем’єр-міністр Угорщини. Таким кроком можна зняти напругу, відновити і продовжити ту конструктивну роботу, яка проводилася Україною та Угорщиною до 5 вересня 2017 року, коли прийняли закон про освіту. Саме з цієї точки починаються всі проблеми. Легко не буде, але це можливо. І ми дуже сподіваємося саме на такий розвиток подій.

А кримінальні справи, безпідставно відкриті проти наших благодійних організацій, вважаю, треба закрити. Ми неодноразово зверталися до відповідних органів із такими проханнями. Адже ці фонди працюють в інтересах мешканців Закарпаття. Через ці організації законно і прозоро у формі грантових проєктів надходить благодійна допомога Угорщини нашим людям. Це і соціальна, і економічна допомога якраз тим, хто цього потребує. Бюджетникам, людям зайнятим в аграрному секторі, селянам, котрі займаються підприємництвом. Закарпатці отримують допомогу з Угорщини, щоб розвивати свій бізнес, щоб витримати негаразди, котрі з’явилися в сім’ях через економічні проблеми. Влада має бути зацікавлена, щоб наші громадяни не виїжджали зі свого рідного краю, аби заробити на хліб, на виживання. А мали можливості для достойного життя тут, удома. Ми працюємо якраз над такими проєктами, щоб підтримувати людей. І допомагаємо дуже багатьом. Наприклад, через благодійну організацію «Еган Еде» за ті роки, відколи вона працює, отримали допомогу для 16600 наших краян на суму 11,5 мільярда форинтів (понад мільярд гривень). Це серйозна допомога простим людям, сім’ям. Завдяки їй нам удалося частково призупинити еміграцію закарпатців. Вони вже вдома можуть знайти умови для нормального життя.

Сподіваємося, Україна скоро досягне того рівня, коли в цій допомозі не буде потреби. І ми завжди наголошуємо на тому, що допомога надходитиме, тільки допоки ми в такому стані. Мільйони українців нині вимушені працювати за кордоном. На жаль, ми в буквальному сенсі будуємо Європу в інших державах, а не вдома, в Україні. Ми маємо тут створити потужну європейську державу. Але людей мотузкою не прив’яжеш. Потрібно їм реально допомогти, щоб вони тут могли знайти можливості для покращення свого життя. І ця допомога якраз дає такі можливості. То чому її не привітати? А настане час, і ми будемо процвітаючою державою, про яку мріємо і яку заслужили як народ, як громадяни, тоді ми подякуємо. І, може, прийде час, зможемо самі допомогти як велика потужна держава маленькій бідній Угорщині. Чому не піти таким шляхом? А не придумувати всілякі сепаратизми та безпідставні звинувачення тим людям, котрі працюють на благо нашого краю, я повторюю, законним і прозорим шляхом. Там можна проконтролювати кожен форинт та кожну гривню. Ніхто не може сісти на ці потоки і вкрасти бодай копійку від людей. Окрім того, податки накопичуються в державному бюджеті та бюджетах органів місцевого самоврядування. Наприклад, цього року лише із соціальних допомог виплатили 34 мільйони гривень податків. Із них 20 мільйонів залишаються в органах місцевого самоврядування. Це я вже не кажу про те, що людина, котра претендує й отримує грантову допомогу, зобов’язана зареєструватись як підприємець і платити податки.

А інфраструктурні проєкти! Через три різні програми тільки цього року оновлено 32 установи на суму 314 мільйонів гривень. Це школи, дитячі садочки, амбулаторії сімейної медицини, будинки культури. І це тільки те, що було зроблено за сприяння нашої організації «КМКС». Бо окремо йде програма оновлення і будівництва садочків, яку виконує педагогічне товариство, котре очолює Ілдико Орос. Тобто це корисно не тільки людям, а й органам місцевого самоврядування, державі в цілому. Уряд Угорщини має наміри продовжити цю допомогу. Просто тепер і вони задумалися, потрібно це робити чи ні.

– Як ви думаєте, буде Угорщина продовжувати допомагати?

– Усе залежить від розвитку подій. Якщо закриють кримінальні справи проти наших благодійних фондів, то продовження допомоги буде. Якщо ж ні й усе це і надалі триватиме, то це під великим питанням. Вони ж не хочуть нам біди.

Руслан ФАТУЛА, “Карпатський об’єктив”