Андрея Бочкор: «Сподіваюся, що колись ми зможемо повернутися до раціонального та перспективного українсько-угорського діалогу»

Андрея Бочкор, депутат Європейського парламенту (ЄП) закарпатського походження, розповіла про зміни в ЄП, зокрема ті, що були спричинені епідемією коронавірусу, стосунки між Україною та Європейським Союзом, нинішню ситуацію угорської меншини на Закарпатті та майбутні плани.

– Через півтора року після виборів до Європарламенту, що відбулися в травні 2019 року, які ваші оцінки порівняно з останнім п’ятирічним циклом?

– Поточний період відрізняється від попереднього в кількох аспектах. Склад Європарламенту докорінно змінився: майже 60% нових депутатів мають певний політичний досвід, посилилися ліберальні, зелені та ліві фракції. Таким чином політичні партії, які сповідують традиційні християнсько-консервативні цінності, дещо відтісняються. Дедалі більше відчувається відрив від традиційних цінностей і мислення, а основні ліберальні політичні теми набувають більшої ваги. Це ускладнило налагодження діалогу та знаходження компромісів, особливо щодо певних питань, зокрема цінності сім’ї, прав жінок, мігрантів. Тлумачення поняття меншин також провокує гострі суперечності.

У той час як порушення прав людини та меншин у далеких країнах депутати Європарламенту голосно та рішуче засуджують, наприклад, висловили солідарність із рухом Black Lives Matter («Життя чорних важливі», – ред.), такої ж солідарності немає, зокрема, щодо корінних національних меншин або навіть жертв нападів ісламістів. Я дуже часто відчуваю, що ми говоримо, але не чуємо одне одного. На мій превеликий жаль, цей зсув «уліво» розпочався і в Європейській народній партії, у представників якої виникає бажання догодити ліберальним засобам масової інформації та голосним неурядовим організаціям. Подвійні стандарти, полювання на «політичних відьом» дедалі більш помітні в поточному циклі, оскільки ті, хто відстоює власні принципи і не бажає влитися в цей основний потік pc (політ коректності, – ред.), стають зайвими елементами. У березні цього року діяльність Європарламенту була дещо порушена через швидке поширення епідемії COVID-19. Після певних вагань та прийняття спеціальних рішень ЄП не зупинив свою роботу, незважаючи на пандемію, хоча рішення відтоді приймаються із сумнівною законністю у формі онлайн-голосування. Через правила безпеки та обмеження подорожей з березня пленарні засідання проводяться в Брюсселі, а не Страсбурзі, що є незвичним в історії Європарламенту, але необхідним.

Перший період поточного циклу характеризується появою й прийняттям історично важливих тем та рішень. Маю на увазі, наприклад, переговори з Великобританією про Brexit, голосування за 7-річний бюджет ЄС та пакет відновлення економіки Next Generation, а також заходи з протидії поширенню COVID-19. Попередній цикл характеризувався передбачуваністю, натомість у теперішньому їй на зміну прийшли швидке прийняття необхідних рішень, адаптація та робота в цифровому просторі.

– Незважаючи на несподівані події 2020 року – пандемію та її наслідки, – робота не зупинилася. Чи привела до якихось змін діяльність нового керівництва Європарламенту та Європейської комісії?

– Звичайно, нові лідери привнесли нові пріоритети, нові принципи, а отже, і зміни. Це відображається в управлінні Європарламенту та Європейської комісії. Голова ЄП, соціаліст, часто приймає свавільні, спірні рішення, наприклад, власні ліві погляди в заявах представляє так, ніби це позиція всього Європарламенту, тому його часто критикують. ЄП також нерідко плутає свою роль, прагнучи збільшити владу. Єврокомісія на чолі з Урсулою фон дер Ляєн розпочала роботу повним ходом, але епідемія COVID-19 перевернула повсякденне життя Європейського Союзу, а заразом і будні тих, хто приймає рішення. Основна увага, хоча й дещо із запізненням, була зосереджена головним чином на протиепідемічних заходах, проблемі вакцин та відновленні економіки.

Нинішнє керівництво, незважаючи на COVID-19 та вирішення найважливіших питань, має реалізовувати й політичний план дій: запропонували нові правила надання притулку в ЄС, а з незгодними державами-членами хочуть домовитися про запровадження механізму  верховенства права. Крім того, Єврокомісія та Європарламент часто втручаються в питання субсидіарності, тобто у сфери, що входять до компетенції держав-членів, тим самим постійно присоромлюючи Угорщину чи Польщу через дрібниці, тоді як у Франції, наприклад, учителя історії позбавляють життя за його принципи або на Мальті вбивають журналістів. Однак про ці випадки мовчать, про них не можна навіть згадувати. Сподіваюся, протягом наступного періоду ми станемо  свідками позитивних змін, але, з точки зору реальності, вважаю, що справжні зміни можливі лише після того, як на найвищих рівнях припиниться «полювання на відьом» стосовно певних країн-членів, відбудеться повернення до основних принципів Європейського Союзу, до поваги суверенітету та субсидіарності держав-членів, розпочнеться боротьба з фейковими новинами. Без усього цього важко говорити про зміни.

– На пленарному засіданні в Брюсселі 14 грудня Європарламент обговорив програму захисту меншин, європейську громадянську ініціативу, яка закликає захищати права корінних меншин у Європейському Союзі. Здається, існує можливість прогресу в питанні правового статусу корінних меншин Європи?

– Так, на мою думку, це дуже великий крок уперед щодо прав меншин. Вважаю прогресом те, що питання про становище національних меншин у Європейському Союзі обговорили на пленарних дебатах та прийняли резолюцію, в якій Європарламент «запевняє в підтримці громадянської ініціативи, котра отримала мільйон підписів, – Minority SafePack (MSP)».  Резолюція закликає Комісію розробити спільні рамки правил ЄС із захисту прав меншин, а держави-члени – вжити всіх необхідних заходів для поваги прав представників меншин та забезпечити повне дотримання цих прав. Ми – ті, хто відстоює права меншин, – дуже сподіваємося, що Європейська комісія у своїй офіційній відповіді в січні нарешті сформулює конкретні пропозиції щодо захисту меншин, адже бажання 1,2 мільйона громадян ЄС не можна просто проігнорувати. Як відомо, Європейська комісія відмовилась у 2013 році реєструвати цю ініціативу, але організатори подали апеляцію до Європейського Суду, який у 2017 році скасував рішення Комісії, що дозволило розпочати збір підписів. І через три роки після цього ми вже сподіваємося на прогрес у питанні захисту меншин. Вважаю, що це також матиме величезний вплив на партнерів та країни-кандидати, оскільки зробить ще більш важливою повагу до прав меншин у таких країнах, як, наприклад, Україна, де ці права постійно обмежуються, ледь не до примусової асиміляції, на що в більшості випадків ЄС також не звертає уваги.

– Ви вже неодноразово засвідчили, що як депутату закарпатського походження вам не байдужа доля рідного краю та закарпатських угорців. Під час роботи в Європарламенті яких результатів вдалося досягти щодо закарпатських угорців?

– Як я вже зазначала, перед нами стоїть дуже важке завдання із забезпечення та захисту прав корінних національних меншин, оскільки ЄС до цього часу постійно стверджував, що це компетенція держав-членів, і тим більше дотримувався цієї позиції, коли йшлося про національну меншину сусідньої країни чи країни-партнера. У 2014 році, розпочинаючи свою роботу як депутат, я вірила, що і Європейський Союз, і Україна, яка обрала європейський, демократичний шлях, будуть партнерами в досягненні реальних результатів у питаннях щодо основних прав людини та меншин, у спільній роботі, спільних цілях і розробці спільного напряму на основі принципів рівності та різноманітності. На жаль, я зіткнулася з протилежним. Здається, геополітичні, економічні та інші аспекти  перевершують європейські цінності. У багатьох випадках, коли я повідомляла своїм колегам-депутатам про катастрофічну ситуацію меншин в Україні та про постійні обмеження прав, отримувала відповідь, що я перебільшую проблему й питання становища угорської громади на Закарпатті не є настільки важливим, як безумовна підтримка України. Чим більше Україна наближається до ЄС, тим більше ЄС пробачає їй, особливо стосовно обмеження прав меншин. Однак позитивом вважаю те, що серед чиновників Євросоюзу, які мають стосунок до справ з Україною, немає жодного, котрий би не знав і не чув про ТУКЗ-КМКС та прагнення відстоювати інтереси закарпатської угорської громади. За роки роботи я організувала кілька конференцій на цю тему із залученням представників угорців Закарпаття та інших національних меншин України. У своїх виступах, поправках до звітів, у питаннях комітету я звертала увагу на порушення прав закарпатських угорців, напади, неприйнятні й дискримінаційні закони про освіту та мову, вияви ненависті та ворожнечі, кампанії, спрямовані проти закарпатських угорців, які все ще тривають. Лише останні події: обшуки СБУ в будинку голови ТУКЗ-КМКС Василя Брензовича, в офісі організації та її благодійних фондів, політичний тиск і той факт, що через мою діяльність мене внесли до так званого «списку смерті» сайту «Миротворець», – вплинули на європейських політиків. Здається, що ЄС пробуджується тільки через жорсткі події. Досі лише Угорщина та її уряд виступали проти конфронтації, яка спіткала закарпатських угорців, але тепер, окрім делегації «Фідес-КДМП», свою солідарність у зв’язку зі згаданими подіями висловили також фракція Європейської народної партії та ряд депутатів Європарламенту. Крім того, Єврокомісар Олівер Варгеї та Верховний представник Європейського Союзу із закордонних справ і питань безпеки Жозеп Борель теж публічно виступили, визнавши контент сайту «Миротворець» неприйнятним, та закликали його закрити. Запевнили, що зроблять усе від них залежне в межах компетенції задля захисту прав меншин, особливо щодо ситуації угорської меншини. На жаль, мають статися такі радикальні події, аби ЄС звернув увагу на проблему. Сподіваюся, що 2021 рік нарешті принесе позитивні зміни в життя закарпатських угорців і Україна виконає свої міжнародні зобов’язання, зокрема пов’язані з підписанням Рамкової конвенції про захист національних меншин та ратифікацією Європейської хартії регіональних мов або мов меншин, а також рекомендації Венеціанської комісії в галузі освіти та мови.

Водночас хочу згадати і про кілька позитивних моментів. Я дуже рада, що за час своєї депутатської роботи мала можливість представити історичне, культурне й гастрономічне різноманіття та традиції нашого краю на міжнародній арені, у центрі Європейського Союзу. Спершу на виставці в будівлі Європейського парламенту в Брюсселі в рамках експозиції була висвітлена тема так званих «маленьких робіт», голокосту закарпатських угорців. Після цього в Європарламенті, Інституті Балашші та Посольстві Угорщини в Брюсселі відбувся ряд інших заходів. Зокрема День Закарпаття в Брюсселі проводився вже п’ять разів. Під час цього заходу в рамках театральних вистав, народних музичних постановок, презентації фільмів, а також конференцій та виступів ми показали долю угорців Закарпаття, їхню наполегливу силу, об’єднаність, унікальність, а завдяки фотовиставці представили нашу архітектурну, культурну, сакральну та історичну  спадщину, чудові краєвиди Закарпаття.

– Які плани на 2021 рік?

– Мої плани значною мірою залежать від ситуації з епідемією, яка, сподіваємося, невдовзі буде вирішена завдяки вакцинації. У 2020 році дуже не вистачало контактів з електоратом, оскільки ми не могли приймати відвідувачів, організовувати культурні заходи. Довелося перенести, наприклад, День Закарпаття в Брюсселі, конференції проводити лише в онлайн-форматі. У зв’язку з тим, що вести переговори очно або приходити в офіси могли тільки зрідка, робота стала дуже знеособленою. Тому сподіваюся, що у 2021 році життя повернеться у звичне русло і в цьому плані. Ми знову зможемо організовувати конференції, слухання в Брюсселі та Страсбурзі, які набагато ефективніші й достовірніші, коли проводяться за особистої присутності експертів. Сподіваюся, що в нас, як і раніше, буде змога приймати групи відвідувачів і наші гості матимуть можливість побувати в прекрасних містах Брюсселі та Страсбурзі, у будівлі Європейського парламенту, дізнатися про його роботу, а отже, мою діяльність. Ми хотіли б організувати перенесені виставки та заходи, під час яких зможемо вчергове познайомити громадян Європи з нашим краєм, представити його унікальні, чудові цінності.

Безперечно, незважаючи на всі труднощі, я продовжуватиму боротися за права закарпатських угорців, за їхнє краще, безпечніше майбутнє, оскільки вважаю, що Україна може стати рівноправним членом Європейського Союзу, лише якщо прийме європейські правила гри, не вдаватиметься до залякування та тиску, створить правову визначеність і рівність, гарантує мирне життя, а також вирішить проблеми країни, а не маскуватиме їх, створюючи штучну напругу й негативний настрій, малюючи ворожі образи.

Сподіваюся, що колись ми зможемо повернутися до раціонального та перспективного українсько-угорського діалогу, заснованого на взаємній повазі, партнерстві та пошуку рішення, яке забезпечить стійкий і дієвий консенсус. Сподіваюся, що багаторічне мирне співіснування на Закарпатті триватиме й угорська громада і надалі почуватиметься вдома на своїй батьківщині.

Олександра Чуга/Csuha Alexandra/Kárpátalja hetilap